3

За останні три тижні я вже так звикла, що жодні привиди мене не турбують, що коли побачила одного з них у своїй кімнаті після пар, спершу перелякалася. Ну от що їм знову всім від мене потрібно. Мені одної Саші по горло вистачало. 

Посеред кімнати стояла жінка років п’ятдесяти. Її волосся було зібране у тугий пучок в якому виднілася сивина. Одягнена вона була у строге сіре плаття і чорні балетки.  Жінка була стурбована, вона нервово мнула пальці рук.

• Привіт, - привіталася, сподіваючись, що мені ніхто не відповість.
• Добрий вечір, - а я так надіялася. Жінка стала переді мною і уважно на мене подивилася. – Ти можеш мені допомогти?
• Ну, це залежить від того, що вам потрібно, - відповіла, сідаючи на ліжко. Думала і жінці запропонувати присісти, але їй ж все одно, мабуть. – Що з вами сталося?
• Ми їхали до моєї сестри. Розпочався дощ, дорога стала слизькою. Мій чоловік не впорався з керуванням і нас занесло. Більше я нічого не пам’ятаю, - жінка спокійно розповіла свою історію, але я бачила, що вона переживала за свою родину. Зі своєю смертю вона, схоже, змирилася.
• Ви хочете щоб я дізналася, що з вашою сім’єю? – запитала я, жінка ствердно кивнула. 

От і закінчилося моє спокійне життя.  Та мені варто у бюро добрих справ влаштуватися, я ж людям допомагаю, мертвим правда, але це ж також рахується.

Дізнавшись прізвище жінки, я порилася в Інтернеті, шукаючи потрібну інформацію.

На щастя лікарня, де знаходилися родичі жінки, була неподалік.  У приймальні я дізналася, що чоловік і двоє синів жінки не сильно постраждали і їхнім життям нічого не загрожує.

Жінка  з’явилася мені, коли я вже вийшла з лікарні.

• З вашими рідними усе гаразд, - повідомила її, від чого та радісно зітхнула і кинулася мені дякувати. Мені стало її жаль. Аварія була не дуже серйозною, але жінці не пощастило і вона загинула.

Я ніколи не знала, куди зникають привиди коли завершують свої земні справи, та й мене це мало цікавило, головне, що вони переставали  переслідувати мене.

Отже, з відчуттям завершеної доброї справи, я вирішила прогулятися до гуртожитку пішком. Уже почало темніти. Людей на вулицях ставало все менше, та мене це мало турбувало.

От ішла я собі,  нікуди не поспішала, насолоджуючись свіжим повітрям, як раптом почула якийсь шум.  І чого я пішла перевіряти що то було, не могла ж я спокійно проігнорувати його і з чистою совістю піти далі? Судячи з того, що я таки пішла на той шум, не могла.

Завернувши за ріг, я побачила дещо дивне. Дівчина стояла до мене обличчям і чомусь посміхалася, в той момент як хлопець, який стояв навпроти неї, цілився у неї з арбалета.  Я завмерла. Ставати свідком вбивства ніколи не було моєю мрією, з наслідками я і так була прекрасно знайома. Та тікати  я чомусь не стала.  Ті двоє про щось розмовляли, але я не могла розібрати про що саме. А тоді хлопець вистрілив. Я  злякалася і кинулася тікати.

Коли я увірвалася до кімнати, то страшенно тремтіла і була уся біля. Ніна подивилася на мене, не знаючи що говорити.

• Я б сказала, що ти наче привида побачила, але тільки  після зустрічі з ними, ти сама не  виглядаєш як привид. Що трапилося?  - нарешті подруга заговорила, а от мені це було важко зробити. Я ще досі перебувала у шоковому стані.
• Він її вбив, - пробелькотіла я і впала на ліжко. Ніна нічогісінько не зрозуміла, тому запитально поглянула на мене.  -  Я щойно бачила вбивство.

Подруга зблідла, коли зрозуміла усю суть моїх слів. Вона кинулася  мене  обіймати. Коли я провалилася  у сон не пам’ятаю.  Та й снилося мені щось не зрозуміле.  Жодні кошмари мене не переслідували і сцена вбивства мені теж не снилася. От що мене здивувало найбільше це те, що снилися мені Денис і Алекс.  От до чого довели мене балачки дівчат, мені сняться хлопці, коли я мала тремтіти від страху після того, що побачила.

На пари я вирішила не йти.  От важко мені було зрозуміти чому після того, що сталося вчора я була цілком спокійною. Дівчата намагалися зі мною поговорити про це, якось заспокоїти, але я не бажала розмовляти. Мені потрібно було подумати.  А найкраще мені думалося там де зазвичай тихо. Якщо ви подумали, що для мене таким місцем є кладовище, то помилилися. Саме для мене це завжди людне місце, де мене в спокої не залишать.

Задихавшись, я піднімалася по сходах на горище. Горища я полюбляла. Часто там можна було знайти багато цікавих речей. На мою думку, горище це частина якоїсь історії.  Та й привиди там траплялися ну дуже рідко і люди не полюбляли пильних, темних місць.

Це горище я шукала довго. Воно знаходилося у моєму гуртожитку і я була впевнена, що тут мене вже точно ніхто не знайде.  А тут і справді було тихо, здається тут раніше були кімнати. Цікаво, чому цей коридор більше не використовується.

Всі кімнати були завалені якимись коробками і старими меблями. Лише одна кімната залишила сліди чийогось перебування.  Біля вікна стояло масивне ліжко, воно уже було пошарпане роками, але все ж можна було побачити, яким гарним воно колись було. Коробки стояли біля стін, в одній із них я побачила якийсь одяг. Підлога була вкрита товстим шаром пилюки, але на щастя тут було світло.

Зараз мене уже не переслідували думки того, що зі мною відбувається, мені було цікавого, хто тут жив і чому в цій кімнаті залишилися речі колишнього власника. Цікавість перемогла і  я зарилася у коробки. Книги, одяг, іграшки я знайшла у п’ятьох коробках, а їх тут було безліч. Довго розбирати ці речі мені не довелося. Після години перебування подзвонила Ніна і наказала мені негайно спускатися в кімнату.