Вампір Юрій

Вони постукали у двері неприємного на вигляд будинку, створеного в готичному стилі, з мармуром і темними скульптурами на виступах. Це був не класичний замок, як у фільмах про вампірів, але атмосфера була такою, що ніхто б не засумнівався, хто саме господар цього місця.

Риті мало б бути не по собі, але, на подив самій собі, вона з цікавістю розглядала дивну місцевість та яскраво-червону спортивну машину, яка аж ніяк не гармоніювала з цим місцем.

Їм відчинили через п’ять хвилин. У дверях стояв молодий хлопець в окулярах і білому медичному халаті, з розтріпаним темним волоссям. Він пив щось із червоного пакета, і дівчина навіть знала, що саме, але не хотіла визнавати це.

Коли вампір побачив її, його очі розширились, і він швидко сховав свій «напій» за спину.

- Перепрошую, я не очікував таких гостей у цей час, - сказав він, розгубившись, і переводив погляд то на неї, то на перевертня. - Вам щось потрібно від мене?

- Мене звати Рита, я адвокат Валентина Григоровича. Хотіла задати вам декілька питань щодо минулої повні, коли він у вас брав заспокійливе.

- Приємно з вами познайомитися, пані Рито. Мене звати Юрій. Я чув історію про кольє, але не дуже розбирався з цим, бо я трохи відлюдкуватий і не люблю всі ці плітки. Але я обов’язково вам відповім на питання, якщо це допоможе Сірому, - він випрямився і був готовий слухати.

- О котрій годині до вас прийшов Валентин і о котрій він пішов?

- О 17:15 він прийшов до мене, і ми трохи розговорилися, поки я варив ліки від застуди. Зараз діти почали масово хворіти, тож попит на це збільшився, і я ще перепродую їх людям - вважайте, це моя постійна робота, - він на мить зупинився, подивився на годинник і продовжив: - Сірий прийняв ліки о 17:41 і о 17:56 вийшов. Біля мого дому він перевтілився і побіг у бік лісу. Хочу привернути вашу увагу у протилежний бік від дому Катерини.

- Дуже вам вдячні. Ви нам дуже допомогли, - відповіла дівчина й посміхнулася вампіру.

Той посміхнувся у відповідь і лише кивнув. За ним зачинилися двері його помешкання, а перевертень залишився з Ритою на самоті серед тихої вечірньої осені. Хоча вона була далеко не спокійна, і дівчині весь час здавалося, що серед оголених дерев, які скинули своє листя, стоять тіні й спостерігають за ними.

- Виходить, що суд визнає мене невинним? - запитав із усмішкою Валентин.

- Не поспішайте. Тіні листопада стежать за нами, і, можливо, ваші вороги ще щось запланують зробити, - на мить вони стояли в тиші, вдивляючись у темний ліс. - Коли буде засідання суду?

- Через тиждень. І то лише тому, що я попросив більше часу - так мало бути, - сказав чоловік похмуро.

- Зробіть так, щоб це було якомога скоріше. А перед самим судом я приїду до вас, щоб розібрати ще кілька деталей. Нам не можна гаяти ні хвилини. Комусь було вигідно вас підставити. І я знаю кому, але не знаю мотив.

Вони йшли тихо до житла перевертня, кожен думав про своє. Рита зрозуміла, що ця загадка стала набагато зрозумілішою, але питання “Навіщо?” не покидало її.

- Можна зайти у ваш будинок і подивитися, куди саме підкинули кольє?

- Так, звичайно, - він відкрив двері ключем і пропустив її вперед.

Вона подивилася на диван, де підкинули кольє, там було видно подряпину просто на шкіряній оббивці. Пазл почав складатися так, як потрібно. Тепер вона була впевнена, залишилося тільки дізнатися одну невелику деталь.

- Катерина. Яку вона має силу? - запитала Рита, дивлячись на Сірого.

- Та що вона тільки не вміє: ілюзії накладати, з тінями розмовляти, зілля варити… - він зупинився й здивовано глянув на дівчину. - Не може… не має сенсу. Нащо?