Розділ 86. Її чоловік

Рональд провів у покоях Поліни півночі. Вони розмовляли. Поля здогадувалася, що Рональд надав би перевагу іншому виду дозвілля, але крім одного поцілунку більше не дозволив собі нічого. Він посадив її у крісло, накрив пледом, розпорядився щодо гарячого чаю. І, зайнявши сусіднє крісло, почав розповідати. Йому теж було, що розповісти. Про пророцтво та про те, якими непростими були пошуки дівчини, про яку йдеться у стародавньому сувої.

Поліна слухала. Вірила та не вірила. Мозок розумів, що чомусь все зійшлося на ній. Адже вона справді народилася в ніч параду планет, як і йшлося у пророцтві. Тільки не тутешнього параду планет, а земного. Та й інші прикмети збігалися. Але чому саме вона? Ось цього Поля ніяк не могла зрозуміти. Що в ній особливого? А Рональд дивився на неї пильним поглядом і мав нахабство стверджувати, що в ній все особливе. Після таких слів у Поліни виникало нестерпне бажання, щоб не плед зігрівав її, а теплі обійми чоловіка, що сидить навпроти.

Але він не дозволив собі тієї ночі більше нічого.

— Завтра, коли ти все усвідомиш, тобі стане страшно, — м'яко сказав Рональд. І з сумною усмішкою додав: — І, можливо, ти пошкодуєш про свої слова. Пам'ятай, моя обіцянка щодо двох тижнів залишається в силі. Якщо ти передумаєш, я тебе відпущу. Але ці два тижні я буду поряд. Щоб підтримати...

Поліна засинала з думкою, що нічого вона не передумає. Образ Рональда стояв перед очима. І в грудях бунтівно-щасливо щеміло від думки, що цей надійний сильний чоловік тепер її…

Але Рональд мав рацію. Ранок приніс тривогу. Тривогу та тисячі сумнівів. Думки прояснилися, голова запрацювала на повну, і стало страшно. Який жах, Полько, що ти наробила? Погодилася стати дружиною Рональда! Це не просто гарний, розумний чоловік. Це король! Бути його дружиною означає бути королевою. А бути королевою — величезна відповідальність. Ця думка просто притиснула до землі. Поля не була впевнена, що готова до такого.

Але не лише страх відповідальності точив душу. Сьогодні на свіжу голову Поліна раптом усвідомила, що Рональд може помилятися у своїх почуттях. Його пориви можуть бути продиктовані більше обов'язком, ніж коханням. Насправді йому просто нікуди подітися. Він почувається зобов'язаним стати чоловіком дівчини з пророцтва, бо інакше влада у королівстві перейде до когось іншого. Поліна потрібна йому, щоб народити спадкоємця. Дідько! Як це схоже на те, через що вона одного разу вже проходила.

Думки ставали все гірше і гірше, але кинутися в зовсім вже похмуру безодню мук сумнівів Поліні не дала служниця. Метушливим ураганом Карлі увірвалася в кімнату, щоб сплеснути руками й стурбовано заохкати:

— Пані Поліно, як же так? Ви ще у ліжку? Його Величність вже чекає на вас.

Полі сподобалося, що її назвали справжнім ім'ям. Мабуть, Рональд уже дав таке розпорядження. А ось другу частину тиради Поліна не зрозуміла.

— Де він на мене чекає?

— У малій обідній залі. Там для вас накритий сніданок.

Сумніви дружною командою забилися кудись у глибину свідомості й причаїлися до кращих часів. Бо, незважаючи на жодні сумніви, Поліна відчувала радість від того, що незабаром побачить Рональда.

Карлі знадобилося лише чверть години, щоб зробити з Поліни красуню і вивести на сніданок. Рональд чекав у обідньому залі свіжий зібраний серйозний. Зміряв Полю уважним поглядом — наче рентгеном просвітив. Мабуть, непокоїться, чи не передумала вона. Однак жодних серйозних запитань ставити не став. І правильно зробив. У них що не розмова — балансування на межі. Завжди про щось важливе, актуальне, завжди боротьба. Вони нарешті заслужили право на легку світську бесіду.

— Як спалося, Поліно? — Рональд відсунув для неї стілець.

— Чудово, Ваша Величносте.

— Мені буде приємно, якщо називатимеш мене просто на ім'я.

На ім'я так на ім'я.

— Добре, Рональде.

Він усміхнувся. Не часто Поліні вдавалося бачити його усмішку. Вона замилувалася…

Смачний вишуканий сніданок, приємна розмова ні про що. Поля почувалася майже комфортно, майже умиротворено. Майже, тому що сумніви нікуди не поділися і потихеньку отруювали задоволення від цього чудового ранку. Втім, незабаром знову довелося забути про всі внутрішні суперечності, тому що Рональд зайняв думки Поліни дечим цікавим.

— Після сніданку хочу провести для тебе екскурсію в королівське сховище сплячих артефактів.

— Сплячих?

— Так ми називаємо ті артефакти, які через різні причини перестали працювати. Думаю, тобі під силу оживити деякі з них. Може, не відразу, згодом — коли навчишся краще керувати своїм даром. Вважається, що магія Шеой дає владу над усіма артефактами.

Якщо Рональд ставив за мету пробудити Полінину цікавість, йому це майстерно вдалося.

Екскурсія розпочалася одразу ж після сніданку. Рональд повів до одного з підземних приміщень палацу. Поліна здогадувалася, що таке особливе місце ретельно охороняється, але навіть не уявляла наскільки. Вони пройшли кілька варт, кілька важких дверей зі звичайними та магічними замками, і лише тоді потрапили в невелике приміщення, занурене в таємничу синювату напівтемряву, яка теж виявилася магічним захистом — чимось на зразок датчика руху і сигналізації.

Сплячі артефакти зберігалися кожен у окремій коробці. Рональд по черзі відкривав кришки і діставав іноді химерні, а іноді звичайнісінькі предмети — клинки, підсвічники, намиста, лампади, сувої. Було там перо для письма, книга в шкіряній палітурці, прикрашеній дорогоцінним камінням, палиця, старовинна туніка. Поліна нарахувала щонайменше двадцять предметів. Як же було цікаво дізнатися, які властивості мали артефакти, перед тим як «заснути».

Рональд завбачливо не давав їх Поліні до рук. Пояснивши з усмішкою, що не хотілося б, щоб артефакти перетворилися на пил. Та вона й сама побоювалася поки що до них торкатися. Треба було спочатку навчитися контролювати дар.

З останньої коробки Рональд витягнув невелику сулію з темного, майже чорного скла. Незвичайної форми — пузатеньку з довгою вузькою шийкою. Але більше нічого особливо примітного в ній не було.