Розділ 77. Злощасний артефакт

Поліна глянула на злощасний артефакт і спочатку не зрозуміла, що з ним. Він виглядав тьмяним, неживим, як лампочка, що перегоріла. Сфера Гольца, взагалі-то, повинна переливатися перламутром, від неї має виходити майже фізично відчутна енергія, а тут якась «дохла» куля.

Рональд теж уважно дивився на артефакт, але за виразом його непробивного обличчя Поліна не змогла зрозуміти, чи здивований він тим, як поводиться Сфера. Поля вже здогадалася в чому справа. Вона згадала, що цей місцевий детектор брехні одноразовий.

Рональд перевів зацікавлений погляд зі Сфери на Поліну, змусивши відчути себе незатишно. Це взагалі вибиває з рівноваги, коли ти сидиш на стільці, а ця гора стоїть поряд. Поля почувала б себе впевненіше, якби вона була теж у вертикальному положенні. Але без дозволу короля піднятися не наважилася.

— Коли артефакт готовий до роботи, він переливається перламутром, — вирішив почати з пояснення Рональд. — А він щоразу готовий до роботи, коли поруч опиняється людина, яка ще не проходила перевірку. Але цього разу Сфера не подає сигналу готовності. Що це означає?

Поліна відчувала себе загнаною в глухий кут. Але здаватися без бою не збиралася. Сірі очі вимагали негайного щиросердного зізнання у всіх скоєних і нескоєних злочинах. Там, на дні сірих вирів, хлюпалося щось до мурашок моторошне. Поліна не могла розібрати, що. Які бажання палять Його Величність зсередини? Але вона — стійкий партизан. Жодна психологічна атака поглядом не змусить її змінити обрану тактику глухої оборони.

— Що це означає? — перепитала Поля незворушно і підвела на Рональда чисті очі, сповнені розгубленості: мовляв, артефакт ваш — вам видніше.

— Це означає, що ви вже проходили перевірку на Сфері Гольца, чи не так?

І що на це відповісти?

— Може, й проходила. Усього не згадаєш.

— Ні. Не проходили, — категорично заперечив Рональд. — В архіві Ферміля зберігаються записи про всіх людей, кого колись перевіряли на Сфері Гольца. І імені П'єліна там немає.

— Значить, таки не проходила, — слухняно погодилася Поліна.

Ох, граєш із вогнем, Полінко. Рональд — не той чоловік, який дозволить подібні ігри. Вона відчувала, як від гніву закипає кров у його жилах. Десь у глибині душі вона навіть трохи співчувала йому. Уявити складно, яка плутанина твориться у його голові. Звідки йому знати, що Поліна справді вже проходила перевірку, тільки тоді була в образі Елайзи. Ось Сфера тепер і не спрацьовує.

— Встаньте, — скомандував Рональд. Взяв за руку і потягнув її до себе.

Рух був вимогливий, але не різкий. Він начебто давав шанс на відступ. Але Поліна була тільки рада піднятися — вмирати краще стоячи. Щоправда, вона не очікувала, наскільки близько вони опиняться одне до одного. Її обволокло знайомим запахом терпкої чоловічої свіжості і ще чимось ледь вловимим, лякаючим і манливим одночасно. Як же тут, поруч із ним, гаряче… і небезпечно… Здається, у Поліни теж починає скипати кров у жилах. Вона теж заводиться, сердиться, сама не знаючи чому.

— Ви негайно розкажете мені хто ви, — Рональд скоротив відстань до кількох болісних міліметрів. — Усю правду від початку до кінця. Я більше не потерплю жодного слова брехні.

Брехати йому ось так очі в очі, коли їхнє рване напружене дихання змішується, коли простір навколо розжарений так, ніби ось-ось станеться вибух наднової? Чи зможе Поліна? Ох, здається, час здаватися? Ні, Поля не має цього права. Своє життя вона може пустити під укіс. Але як же Глорі?

— Ви хочете знати про мої гріхи?! — Заговорила Поліна гаряче і відчайдушно. — Перш ніж я почну вам відповідати, хочу, щоб ви дали обіцянку, — вона розуміла, що це найвищий ступінь зухвалості — вимагати щось від короля. Але Поля була у повній владі адреналіну. Страх відключився повністю. — Ви повинні пообіцяти, що особисто подбаєте про Гларієтту, якщо я через будь-які обставини не зможу цього зробити, — Поліна мала на увазі свій арешт та відправку в каталажку, які виразно нависли над нею. — Ця чиста душею дитина встигла зазнати стількох страждань за своє коротке життя. Присягніться, що візьмете її під свою опіку!

Рональд, мабуть, зовсім не очікував такого натиску. Поліна відчувала його подив.

— У дівчинки є сестра та опікун, — нагадав він.

— Тайлер?! Це жахлива людина. Його і на гарматний постріл не можна підпускати до Глорі. Хіба не обов'язок голови королівства оберігати та захищати беззахисних?! Обіцяйте, що не залишите дівчинку напризволяще!

— Чому вас так турбує доля дівчинки, яку практично не знаєте?

Поліна не збиралася відповідати на це запитання.

— Обіцяєте?! — продовжила свій наступ.

Вона розуміла, що перейшла всі межі. Що це був дикий відчай — кидок грудьми на амбразуру. І Рональд їй голову відкрутить. Його руки вже лягли їй на плечі, а там і до шиї недалеко.

— Обіцяю, — сказав він небезпечно повільно і замовк.

Зробилося так тихо — пульс, що б'є у скроню, оглушував, ніби працює відбійний молоток. І лише тепер, у цій зловісній тиші, знову прокинувся страх. Чого саме Поліна боялася? Цього чоловіка, у повній владі якого зараз була? А він усе мовчав, ніби роздумував, що з нею робити далі — винаходив витончені покарання для зухвалої брехухи, що посміла з ним грати. Його гарячі долоні палили шкіру навіть крізь шари одягу. Жар розтікався по всьому тілу. Між ними відбувалася безмовна боротьба. Яке це солодке катування — душити свій страх і з викликом дивитися в його сірі сповнені гніву очі.

— Твоє. Справжнє. Ім'я, — вимогливо викарбував Рональд.

Поліні не сподобалося формулювання. Чому він ставить таке запитання? Він, що, про все здогадався? Зрозумів, що П'єліна — це не П'єліна? А може, й від початку розмови вже все знав? І перевірка зі Сферою Гольца — це була просто вистава, щоб розколоти Поліну?

— П'єліна, — видихнула вона вперто, як партизан на допиті.

Його рука зісковзнула з плеча, щоб підхопити за зап'ястя. А вже наступної миті Поля відчула, як його рука притиснула її долоню до Сфери. Все сталося так швидко, що Поліна навіть не встигла до кінця усвідомити, що Рональд робить і навіщо. Пролунав неприємний тріск і скрегіт, і сталося те, що вже одного разу траплялося — стародавній артефакт просто на очах розсипався на попіл.