Розділ 63. Ковток свободи

— Поліно! Поліно!

Полю так давно ніхто не називав земним ім'ям, що вона мимоволі здригнулася. Де вона? Що сталося? Хто її кличе? Слух загострився вкрай, і вона знову почула м'який тихий чоловічий голос:

— П'єліно! П'єліно!

Ні, виявляється, звучало не її земне ім'я. Просто трохи схоже. Поліна зібралася з силами і розплющила очі.

— П'єліно? — Усміхнувся чоловік, що схилився над нею. Вона впізнала його — опальний цілитель Ральфій. — П'єліно? — повторив він, уважно вдивляючись у обличчя. — Чи вже ні?

— Ні, — проскрипіла ледь чутно Поліна. У горлі було дуже сухо.

Їй піднесли до губ чашку. Підняли голову, допомагаючи зробити кілька ковтків.

— Ось так, — тепло сказав Ральфій. — Молодець, дівчинко. Попий. Це медове зілля. Пом'якшує горло та швидко відновлює сили.

І Поля пила. Напій здавався приємним. Розтікався по тілу лагідним теплом. Коли вона осушила всю чашку, Ральфій поправив подушки, підкладені під спину, щоб Поліна могла зручніше сісти. Вона обережно озирнулася. Місце було для неї незнайоме. Чисто, затишно, але трохи не обжито, якось по-казенному.

— Де я?

— Це номер у таверні на околиці столиці, — пояснив Ральфій.

Він обхопив її зап'ястя, як лікар, який перевіряє пульс. Зосереджено помовчав кілька секунд. Для чого він це робить? Адже він і є цілитель — напевно, дійсно перевіряє пульс. Поліна, що, захворіла? Вона збиралася поставити тисячу запитань. І розпочати з головного: що з нею сталося? Але раптом зрозуміла, що знає відповідь. Відбулося переміщення — обмін тілами з дочкою Ральфія. Адже вона скрупульозно провела всі складні етапи ритуалу, але чомусь не вийшло. Однак те зілля, що їй влив у горло дивний слуга — воно, напевно, виправило помилку, допущену Поліною, і обмін таки відбувся.

— Ти дуже відважна дівчина, — Ральфій поклав долоню на лоб Поліни. — Я до останнього сумнівався, чи тобі вистачить мужності.

Ну, щодо мужності не все так просто. На перші етапи ритуалу її вистачило — надто вже хотілося позбутися Тайлера. А ось щодо останнього інциденту — тут Полю і не питали, напоїли, так би мовити, примусово. Хоча… Так, тепер Поліна пригадувала, що умови угоди з Ральфієм включали і цей аварійний варіант. Ритуал дуже складний, і Поля з цілителем одразу домовилися, що на шлюбній церемонії, а також в особняку Тайлера будуть люди Ральфія, які, якщо щось піде не за планом, підстрахують.

— Стеж за пальцями, — м'яко скомандував Ральфій і почав водити рукою перед очима.

Поліна старанно виконала його розпорядження. Очі здавалися сухими — ніби в них піску насипали, але все ж таки слухалися наказів Поліни і відстежували рухи руки Ральфія.

— Молодець, — похвалив він з усмішкою, поплескавши по руці. — З тобою все у повному порядку. Можливо, відчуватимеш слабкість ще кілька годин, а потім прийдеш у норму.

— Дзеркало, — просипіла Поліна все ще неслухняним голосом.

Ральфій посміхнувся і потягнувся до тумби.

— Я здогадувався, що це буде твоїм першим проханням.

Він вклав їй у руку невелике кругле дзеркальце. Поля з острахом піднесла його до обличчя. Яких ще чекати сюрпризів? Коли готувалася угода, Ральфій показував портрет своєї дочки. Але Поліна пам'ять все ще працювала з перебоями. Як виглядала дівчина на тому портреті Поля не пам'ятала.

Дзеркало мало не випало з рук, коли Поліна побачила своє відображення. О Боже, як ця дівчина, що дивиться з того боку дзеркальної поверхні, схожа на колишню земну Поліну. Особливо очі.

— Це я?.. — прошепотіли губи.

Ні, не зовсім. Але подібність разюча. Коли Поліні було років двадцять-двадцять п'ять, вона виглядала майже так само, як зараз. Поля відклала дзеркало, не в змозі зрозуміти такого дивного збігу. Хоча яка різниця чому так? Головне — Поліні буде затишно, вона знову почуватиметься собою.

— Ти скоро звикнеш до себе нової, — заспокоїв Ральфій, дбайливо поправляючи ковдру. — А зараз тобі треба відпочити. Я піду, але знай, що в суміжній кімнаті розмістилася служниця — Семілья. Якщо буде щось потрібно, поклич її дзвіночком. Завтра вранці я виконаю решту зобов'язань відповідно до нашої угоди. Мої люди проведуть тебе до особняка Тайлера.

Згадка про Тайлера викликала тремтіння огиди. Але Поліна швидко заспокоїлася — згадала, про що йдеться. Зранку Глорі має вирушити до родового замку Дюрей-ла-Пласі. Дочка Ральфія, яка тепер виконує роль Елайзи, повинна буде влаштувати все так, що в якості компаньйонки Глорі разом з нею вирушить Поліна. Це було частиною угоди з Ральфієм. Поліна, нехай і в образі П'єліни, житиме з Кульбабкою під одним дахом у чудовому замку, що колись належав батькові Глорі. В оточенні мальовничих пагорбів, у достатку та добробуті.

Поліна відкинулася на подушки та прикрила очі. Невже все вийшло? Вона відчувала слабкість, але при цьому таке солодке дурманливе відчуття свободи. СВОБОДА! Вона більше не наречена та не дружина Тайлера. У неї немає боргів та зобов'язань. Вона належить лише собі. І її хоробра мила Кульбабка зцілена! Вони завжди будуть разом! Поля подбає, щоб дівчинці жилося добре і безтурботно. Поверне їй дитинство. Тепер це Поліні під силу.

Ральфій пішов не одразу. Ще якийсь час посидів біля ліжка — зачекав, поки Поліна засне. Це був найбезтурботніший сон за останній час. Сновидінь не було. Поля поринула в якийсь солодкий умиротворений стан — лише спокій та тиша.

Її розбудили рано-вранці. За вікном ще панувала темрява. Але треба було збиратися в дорогу, щоб дістатися особняка Тайлера до світанку. Поліна повністю поклалася в усьому, що стосувалося зборів, на служницю. Тіло було трохи неслухняним, і загалом було лячно. Семілья спритно одягала, вмивала, розчісувала. А Поля тим часом намагалася освоїтися та звикнути до нової зовнішності. Нехай вона і схожа на себе колишню, але вже встигла звикнути до себе іншої.

За півгодини Поліна вже мчала у кареті до особняка Тайлера у супроводі кількох слуг. Сам Ральфій, певна річ, поїхати з Полею не міг. За його колишні гріхи йому було заборонено показуватися поблизу палацу.