Розділ 53. Маленький секрет

Поліна припускала, що потрапить до тюремної камери, адже, наскільки вона знала, Ізіаля взяли під варту. Вона готова була до того, що побачить похмуре приміщення, брудне, припорошене пилом, з крихітним вікном, що ледве пропускає світло крізь металеві ґрати. Однак Поліна опинилася в іншому місці — в кабінеті Ізіаля, де одного разу вже була, коли приходила просити про дублікат обручки. Чому тут? Мага вже відпустили? Чи він втік?

Все в цьому місці було як раніше: і камін, і м'які меблі, і письмовий стіл, от тільки стіни… Що це з ними? У Поліни по тілу хвилею пробігло тремтіння огиди. Стіни були суцільно вкриті темним в'язким слизом, який стікав прямо на підлогу. Саме від цього слизу і йшов неприємний запах вогкості та плісняви.

Господар кабінету грівся в кріслі біля каміна і не виявляв жодної тривоги з приводу того жаху, що панував довкола. Не намагався хоч щось зробити, ніби не було нічого особливого в тому, що стіни вкриті огидним слизом.

Поліна не мала часу роздумувати над мотивами поведінки Ізіаля. Вона прийшла поговорити — отже, треба говорити, а потім швиденько забиратися звідси. Вона сховала скриньку за спину і зробила кілька кроків уперед, привертаючи до себе увагу. Маг різко обернувся, почувши звуки.

Поліні здалося, що на мить в його очах промайнув страх — він явно не чекав гостей. Але як тільки впізнав візитера, одразу заспокоївся.

— Елайза? Як ви змогли потрапити сюди?

— Неважливо, — Поліна не збиралася розповідати магу про скриньку. Вона хотіла, щоб розмова пройшла за її сценарієм. Вона повинна ставити запитання Ізіалю та отримувати відповіді, а не навпаки.

— Ви прийшли повернути борг? — Він кивнув на крісло, пропонуючи сісти. — Час уже вийшов.

Поліна пам'ятала, звісно, що Ізіаль чекав від неї виконання якогось завдання. Це була плата за послуги, які він надавав Елайзі. Але Поля вважала, що маг зараз перебуває під арештом і не в тому становищі, щоб щось від когось вимагати. Однак, як виявилося, Ізіаль аж ніяк не в казематах і про борг, який повісив на Елайзу, не забув.

— Ні. Я прийшла з іншої причини. Дещо дізнатися, — Поліна не стала сідати. Продовжила стояти на відстані кількох кроків від Ізіаля, ховаючи затиснуту в лівій руці скриньку за спиною.

— Ви вважаєте, що вправі просити мене про нову послугу, коли ще не розрахувалися за минулі? — його погляд упав на обручку, красномовно натякаючи, скільки всього було зроблено для Поліни.

Треба було не давати йому перехопити ініціативу.

— Що зі стінами? — різко змінила тему Поля.

— Виглядає трохи моторошно, чи не так? — посміхнувся Ізіаль. — Хоча я вже звик. Я під домашнім арештом, хіба ви не знали? Цей слиз — тюремна обмежувальна магія, щоб я не втік.

Тюремна магія. Он воно що. Вона і пахла в'язницею — ця мерзенна слизоподібна субстанція. Тепер зрозуміло, як тут утримують арештантів. Чи це лише для Ізіаля зробили такий виняток, а злочинців нижчого рангу тримають у казематах? Якщо тут домашній арешт виглядає так огидно, то страшно уявити, що діється у справжніх в'язницях.

— Я прийшла дізнатися, як до вас потрапив мій рецепт? — Поля вирішила, що настав найкращий момент для запитання, заради якого була затіяна її сьогоднішня авантюра.

— Ваш рецепт? — здивування Ізіаля виглядало цілком щиро.

Грає чи справді не розуміє про що мова?

— Я про невеликий манускрипт, написаний стародавньою мовою, який ви зберігали у своєму архіві.

Може, так Ізіалю буде зрозуміліше?

— А, ось ви про що, — хмикнув маг, проте відповідати на запитання не поспішав. Пішов манівцями: — Давайте так. Я розповім вам про манускрипт і навіть набагато більше. Дещо дуже важливе для вас, але лише після того, як ви зробите те, що обіцяли.

— Про що «вкрай важливе» для мене мова? — спробувала Поля видобути хоч трохи інформації.

— О-о-о, — багатозначно протягнув Ізіаль. — Вам буде дуже цікаво, і головне — корисно дізнатися дещо про свого новоспеченого чоловіка. Я ж правильно розумію, ви щойно вийшли заміж за пана Тайлера, — додав він, кивнувши на Полінину білосніжну сукню.

— Правильно розумієте, — погодилася Поля. — То що ж корисного я маю знати про чоловіка?

Їй дуже потрібен був будь-який компромат на Тайлера. Будь-яка інформація, яка б допомогла якось розправитися з ненависним шлюбом. Або хоча б перенести на невизначений термін першу шлюбну ніч.

— Вам, наприклад, цікаво, чому він так поспішав з весіллям?

Ще й як цікаво. Поліна бачила, що Тайлер дуже зацікавлений у цьому шлюбі, але в чому причина такої незрозумілої на перший погляд зацікавленості так і не змогла розгадати.

— У вашого чоловіка є один маленький секрет…

Поля аж дихати перестала, щоб нічого не пропустити. Прозвучало так, ніби мова справді про якийсь компромат.

— …вірніше, великий секрет. Ваш чоловік проклятий, — видав Ізіаль. Він посміхнувся здивуванню, що миттєво проступило на обличчі Поліни, і додав: — Так-так, на ньому страшне прокляття.

— Яке? — Поля мимоволі трохи схилилася вперед.

— Бачу, я зміг вас зацікавити, — задоволено хмикнув Ізіаль.

Поліна не знала, каже маг правду чи бреше.

— Звідки ви знаєте про прокляття?

— Півроку тому ваш чоловік сам звернувся до мене по допомогу.

— І ви допомогли?

— Скільки запитань. Юні леді такі допитливі, — Ізіаль підвівся з крісла, щоб поворушити дрова в каміні. Робив це неквапливо, ніби навмисне зволікав, тягнув час. Коли закінчив, відклав кочергу і глянув на Поліну: — Хочу нагадати, інформація в наш час коштує дорого. Ще раз повторюю — я розповім вам багато цікавого, але лише після того, як зробите те, про що ми домовилися.

— Звідки мені знати, що ви не передумаєте? — знову спробувала перехопити ініціативу Поліна.

— Хіба я колись вас обманював? А от ви навпаки, не дотримуєтеся обіцянок.

І що все-таки Елайза примудрилася пообіцяти цьому слизькому типу? Якщо не щось кримінальне, то, можливо, Поля й виконала б його завдання.