Розділ 48. Шоковий стан

Від страшного гуркоту у Поліни заклало вуха. Здавалося, от-от почне руйнуватися стеля, а підлога під ногами тремтіла так, ніби почався землетрус. Панічний жах позбавив здатності думати. У горлі миттю пересохло настільки, що хотілося б закричати, але звуки не могли прорватися назовні. Вона навіть не помітила, як інстинктивно вчепилася в руку короля. Що відбувається? Обвал? Чи світ перевертається догори дриґом?

— Не бійтеся, — несподівано вона відчула, що її міцно притиснули до могутніх грудей.

І світ навколо одразу перестав розгойдуватися. Яке це блаженство — раптом відчути опору. У хаосі, що панує навколо, він один залишався абсолютно нерухомим — чоловік, що міцно притискав до себе. Надійний, могутній, сильний. І паніка почала потрохи відступати.

— Не бійтеся, — повторив він незворушним голосом. — Нічого страшного не станеться. Ви бачили тут у стінах бурі вкраплення? Це Адарзаліт — заговорений камінь. Він захистить. Відведе лихо.

Поліна до кінця не розуміла слова короля, але загальний зміст уловила. В печері є якийсь магічний захист від обвалів. Точніше, не від самих обвалів, обвал якраз трапився, а від їхніх наслідків. Навіть якщо все завалиться, каміння не повинно зачепити людей, які перебувають у печері.

Гуркіт потроху затихав. Тепер Поліна здогадувалася, що обвали сталися не в безпосередній близькості, а дещо в стороні. Але оцінити весь масштаб катастрофи поки що було неможливо, навіть незважаючи на те, що факел продовжував горіти поруч. Дрібний пил суцільною завісою огорнув усе навколо. Не було нічого видно далі витягнутої руки. І до Полі знову почала підкрадатися паніка. Їх не зачепило каміння при падінні, але уламки могли завалити прохід. Тоді як вибратися назовні? Може, Поліна та король навіки поховані тут? Що ж робити?

— Почекаймо, поки пил вляжеться, — з непробивним спокоєм і впевненістю відповів на панічні думки Поліни король, — і почнемо шукати вихід.

Поля чула, що такий дрібний пил може осідати годинами. Тобто на них чекає ще кілька годин невідомості? Як же страшно…

— Як думаєте, скоро тут стане хоч щось видно? — чомусь пошепки спитала Поліна.

— Доведеться запастися терпінням, — ухильно відповів король, що не додало їй спокою.

Вони помовчали кілька хвилин. Кожен думав про своє. Поліна була вдячна, що Його Величність продовжує міцно притискати її до себе. Він випромінював надійність, яка зараз була їй потрібніша за повітря. Але раптом він трохи відсторонив Поліну від себе і зазирнув у вічі:

— Чому ви все тремтите і тремтите? Вам холодно?

Так. Полю справді аж трусило. Але холод тут був зовсім ні до чого.

— Ні. Не холодно.

— Тоді чому трясетеся як на ножі?

Поліні здалося, що куточки губ Його Величності піднялися в ледь помітній усмішці. Вирішив покепкувати з неї? Знайшов час.

— Тому що змерзла, — невдоволено видала вона, розуміючи, що сама собі суперечить. Але не зізнаватися ж цьому обурливо спокійному чоловіку, що її як полохливого зайця стрясає тремтіння від паніки.

Усмішка на обличчі Його Величності стала ширшою. І чомусь зовсім не вчасно Поліна відзначила, які чуттєві в нього губи. А слідом за цією думкою згадався його поцілунок. Що дивно, тремтіння посилилося, але, здається, це була вже не зовсім паніка.

— У мене є чим вас зігріти, — король дістав з внутрішньої кишені туніки флягу. Невелику, буквально на пару ковтків. Відкрутив кришку і простягнув Поліні. — Пийте.

— Що це?

Полі подумалося, що алкоголь, але король дав іншу відповідь:

— Зілля бадьорості. Зігріває, надає сил, заспокоює. Саме те, що вам зараз потрібно.

Напевно, не варто приймати незрозумілий напій з рук того, кому не довіряєш. Чи Поліна вже довіряє королю? Ні, як можна довіряти людині, яка постійно тебе звинувачує в чомусь? Влаштовує перевірки на Сфері Гольца, а потім відловлює у печері та… цілує. Як можна довіряти тому, хто незрозуміло чого від тебе хоче?

Однак попри всі ці здорові міркування, Поліна прийняла з рук короля флягу і зробила пару ковтків.

— Вистачило б і одного, — посміхнувся Величність, забираючи флягу.

Терпкий з медовими нотками напій приємно змочив горло. Теплом розтікся по всьому тілу.

Король знову притиснув Поліну до себе. І вона довірливо поклала йому голову на груди. Поля знала, що не має права так відверто насолоджуватися близькістю цього чоловіка, але нічого не могла з собою вдіяти. Його широкі тверді могутні груди, що ритмічно здіймалися при кожному вдиху, здавалися їй зараз найнадійнішим місцем у всесвіті. Запах чистої свіжої сорочки та чогось цитрусового заспокоював і водночас приємно хвилював. Вона і не помітила, як сама вже почала притискатися до нього.

— Досі страшно?

— Так, — видихнула йому в плече щиросерде зізнання і причаїлася, відчуваючи, що зараз щось станеться.

Його долоня ковзнула їй на шию, пробралася під копицю волосся, змушуючи серце часто забитися, а кров швидше бігти по жилах. Його пальці були напрочуд теплими. Насолода гострим поколюванням пройшлася по всьому тілу.

Другою рукою він підняв її голову за підборіддя і ніжно торкнувся губами її губ. Ніжність виявилася оманливою — вона швидко змінилася натиском. Вимогливий наступ губ викликав у Поліні миттєвий відгук. Вона відчувала смак поцілунку, невловимий і дурманливий, який здавався в сто разів хмільнішим за те медове зілля, що вона сьорбнула з фляги.

Чому король це робить? Хоче заспокоїти? Хоче, щоб Поля скоріше позбавилася шоку, який охопив її після обвалу? А він хоч знає, що з одного шокового стану вводить її в інший? Вона ніколи не відчувала нічого подібного, ніколи не знала, що поцілунок може бути настільки недозволено інтимним, настільки пекуче гарячим, настільки глибоким, що тонеш у відчуттях, забуваючи себе. Але такий шок їй подобався. Нехай Рональд і далі шокує, Поля не проти.

Він не відпустив її одразу. Якийсь час зволікав, ледь-ледь торкаючись її губ своїми. Їхнє рване дихання змішувалося. Очі дивилися в очі. Цей момент здався Поліні ще нестерпнішим, ще щемливішим. Вона перша заговорила, бо не витримала гостроти відчуттів.