Розділ 40. «Важлива» розмова

Хто може відмикати двері Поліни? Ключі є у служниці, але вона б попередньо постукала, та й взагалі не наважилася б турбувати в таку пізню годину. Залишається господар особняка. Ось кого бачити зовсім не хотілося. Навіщо йому знадобилася Поліна проти ночі? Знову тиснутиме, щоб підписувала шлюбний договір? Поля ледве встигла сховати скриньку, як двері відчинилися, і в кімнату справді зайшов Тайлер.

Вона кинула на нього побіжний погляд, і її охопило недобре передчуття. Таким вона «нареченого» ще не бачила. На ньому були м'які домашні туфлі, легкі штани та біла сорочка, комір якої був ослаблений настільки, що погляду відкривалися шия та груди. Цей фривольний образ зовсім не в'язався з беземоційним сухарем, яким був Тайлер. А якщо приплюсувати сюди ще й тацю з келихами та фруктами, яку він тримав у руках, то картина вимальовувалась зовсім підозріла. Тайлер, що, з'явився спокушати її???

Але не тільки Поліна розглядала його з подивом, погляд нареченого теж був сторопілим.

— Ви кудись зібралися, Елайзо?

Про що це він? А, точно. Скриньку-то Поліна заховала, а ось скинути плащ з капюшоном, який надягала для маскування, не встигла. Ну і чудово. Нехай буде. Хороший такий плащ, добротний, товстий — не завадить в обставинах, що склалися.

— Певна річ, я нікуди не збиралася. Просто змерзла.

— Звеліти прислузі розтопити камін? — Тайлер пройшов вглиб кімнати і прилаштував тацю на стіл.

— Не варто. Я люблю, коли в опочивальні прохолодно.

Помітно, що Тайлер залишився не дуже задоволений її відповіддю. Проте вголос жодних претензій не висловив, а тільки розпорядився:

— Сідайте, Елайзо, у мене до вас важлива розмова.

— Дякую, я постою, — Поліна не збиралася полегшувати йому завдання.

Обличчя Тайлера скривилося від роздратування. Але він спробував придушити його. Наскільки зміг. Йому було дуже далеко до короля, який умів філігранно контролювати емоції. Підхопивши келихи, Тайлер підійшов до Поліни і зобразив подобу посмішки.

— Елайзо, ви сьогодні виглядаєте особливо привабливо.

Це у широкому вільному сірому плащі? Який, однак, вишуканий комплімент.

Тайлер, можна сказати, силою вклав келих у руку Поліни.

— Пийте. Це допоможе вам зігрітися.

Поля вже практично не сумнівалася, що здогад, який майнув у неї в голові при першому погляді на Тайлера, виявився вірним. Він намагається її звабити. Але якийсь у нього надто примітивний набір прийомів. Підпоїти та приспати увагу парою незграбних компліментів? Можливо, на наївну Елайзу це б і подіяло. Але вибачайте, пане Тайлере, з Поліною у вас цей номер не пройде. Вона стріляний горобець. Певний досвід відшивання небажаних залицяльників у неї був. Вина вона, певна річ, не торкнулася. Їй потрібна ясна голова.

— То про що ви хотіли поговорити, пане Тайлере? Була б вдячна, якби виклали суть якомога більш коротко. Вважаю пізній вечір не найкращим часом для розмов.

— Називай мене просто — Тайлер. Адже ми наречені, до чого ці формальності? — він підняв руку і зняв з її голови каптур. — Хочу бачити твої прекрасні очі.

Вже й на ти перейшов? Вже й очі прекрасні? Чи не надто швидкий розгін?

Поліна знову накинула каптур на голову і незворушно аргументувала свої дії:

— Вуха мерзнуть.

Тайлер мало вином не вдавився від роздратування і несподіванки. З хвилину він мовчав, мабуть, розробляючи подальший план дій. У кімнаті чути було лише звуки грози, що гуркотіла за вікном, і барабанний дріб дощових крапель по склу.

— Елайзо... — його дихання почастішало — відчувалося, що він починає виходити з себе. Голос уже не звучав так солодко, як спочатку: — У мене справді дуже важлива розмова. І вона має бути цікава насамперед вам. Скоро ви станете моєю дружиною, і ми ділитимемо з вами шлюбне ложе.

Якби на місці Поліни була справжня Елайза, вона б після цих слів напевно залилася рум'янцем з голови до ніг. І дихати від зніяковілості перестала. Але Поля, певна річ, дихала. І абсолютно рівно.

— Ви знаєте, що відбувається між чоловіком та жінкою у такі хвилини? — Тайлер продовжив спроби збентежити і заінтригувати.

Не хотілося б розчаровувати пана Радника, але так — Поліна в курсі.

— Я розповім вам про це таїнство, — його голос знову наповнився липкою солодкістю. — Для жінки це блаженство — подарувати себе чоловікові.

Він розвернувся до Полини обличчям. Навис. Його рука потягнулася до плаща. Схоже, Тайлер налаштований будь-що домогтися свого. Навіщо це йому? Просто закортіло? Поля зауважила, що останнім часом у його погляді раз у раз проскакував чоловічий інтерес. Але не дуже вірилося, що Тайлер не мав з ким зняти напруження, крім як з недосвідченою наївною Елайзою. Ні, щось тут не так.

Поліна відсахнулася і продовжила свою тактику незворушності.

— Вибачте, пане Тайлере, але, на жаль, ця тема зараз мені зовсім не цікава. Я думала у вас справді якась важлива інформація. Але якщо ні, відкладемо розмову до кращих часів.

Вона кивнула у бік дверей. Тайлера аж перекосило від досади.

— Ні-ні, — він підхопив її руку. Пальці зімкнулися на зап'ясті. — Ви вислухаєте мене сьогодні.

Вона відчувала, що він хотів би діяти жорсткіше. Але стримував себе. Його губи намагалися розтягнутися в спокусливій усмішці, тоді як в очах світилося бажання якнайшвидше закінчити з розмовами і перейти до справи.

То все-таки, що ним рухає? Імовірно, весь цей спектакль затіяний для того, щоб зробити Елайзу слухняною. Не можна забувати, що тут панує середньовічний менталітет. Тут дівчина, яка подарувала комусь свою невинність, по суті дарує разом з нею і всю себе цілком. Вона стає залежною від чоловіка, адже якщо він відмовиться від шлюбу з нею, нікому іншому така «знечещена» дівчина вже теж не буде потрібна. Тайлер задумав отримати важіль тиску на Елайзу. Він уже показав, що не гребує шантажем, грою на сестринській любові. А тепер пішов ще далі. І якби на місці Поліни була справжня Елайза, ця цинічна гра напевно вдалася б Тайлеру. Чи змогла б наївна дівчина зрозуміти, в яку пастку веде її мерзотник? Коли б вона все усвідомила, було б вже пізно. Але чому Тайлеру так свербить укласти цей шлюб? Навіщо йому так потрібна за дружину безприданниця-сирота?