Розділ 38. Балансувати на краю прірви

Як же Поліні важко було вгамувати тремтіння, перш ніж взяти в руки простягнутий королем «манускрипт». Чого варто було дивитися на аркуш спокійно, наче вперше бачить. Насправді хвилювання було таким, що темніло в очах. Вона відразу впізнала цей тоненький сіруватий папір, впізнала широкий почерк лікаря — це був рецепт на експериментальний препарат, який Поліні прописали напередодні її потрапляння в цей світ. Це препарат від безпліддя, на який вона покладала великі надії.

Назва ліків, як і має бути у медичних рецептах, була написана латиною. Якщо приплюсувати сюди нерозбірливість почерку, притаманну, мабуть, всім лікарям, то навіть для середньостатистичного мешканця земного світу написане виглядало б як тарабарщина. Не дивно, що в цьому світі рецепт прийняли за манускрипт із тайнописом.

Але звідки він тут? Як потрапив до короля? Чому той вважає, що Поліна може прочитати написане? Серце тривожно стукало в грудях.

— Сьогодні вранці було взято під варту відомого у столиці ювеліра — Ізіаля, — король уважно дивився на Поліну, вивчаючи її реакцію на свої слова. — Його звинувачено у проведенні заборонених ритуалів та використанні забороненої магії. Цей манускрипт знайдено в архіві. Я думаю, вам під силу розшифрувати його, адже ви працювали на Ізіаля, чи не так?

Рецепт був у Ізіаля??? Думки замайоріли в голові бунтівно, гарячково. Можливо, це він причетний до того, що Поліна опинилася тут? От негідник! Як же їй хотілося б глянути на нього і поставити йому кілька запитань. Але зараз не про це треба думати. Нині над Поліною дамокловим мечем нависла інша проблема. Її, по суті, щойно звинуватили у пособництві підпільному магу. Отже, їй, як і йому, загрожує негайний арешт.

Що являють собою місцеві в'язниці та методи впливу на ув'язнених, страшно було навіть уявити. У голові спливли моторошні картини середньовічних казематів і замучених тортурами в'язнів. Але ж Поліна ні в чому не винна. Чому вона має розплачуватися за чужі гріхи? А Глорі? Що буде з Кульбабкою, якщо Поліну заарештують?

— Ваша Величносте, я не працювала на Ізіаля, — сказала вона твердо і підняла на короля очі.

Зараз найголовніше витримати цей важкий погляд. Він проникає у саму душу, болісно мучить, прощупує, пригнічує. Ні, Поліна не відвернеться. Вона дивилася в його небезпечні вири, не піддавалася прихованій у них загрозі, протистояла, боролася.

Скільки минуло часу? Вони наче залишилися одні в цілому світі. Поліну палила зсередини дивна інтимність цього моменту, прихована чуттєвість їхньої безмовної боротьби. Зрештою король порушив мовчання.

— Ви стверджуєте, що не працювали на Ізіаля і не знаєте цього тайнопису?

— Так.

— Повторіть це, поклавши руку на Сферу Гольца.

Поліна торкнулася долонею гладенької поверхні кристала. Перша частина фрази далася їй легко:

— Я не працювала на Ізіаля.

Сфера залишилася холодною і не змінила відтінок. Все правильно. У словах Поліни не було брехні. Вона не працювала на Ізіаля. Це робила Елайза. Але як вимовити другу частину фрази? Хоч Поля і не володіла латиною, але їй відомо, що написано в рецепті. Давай, Поліно, думай! Лінгвіст ти чи не лінгвіст? Потрібно перебудувати фразу.

— Я не знаю мови, якою зроблено напис на манускрипті.

Ось так. Годиться! Молодець! У такому варіанті не було неправди. І Сфера підтвердила Полінині слова, залишаючись холодною.

Король, схоже, був дуже здивований. Мабуть, беззаперечно довіряв своїм шпигунам, які рознюхали, що Елайза працювала на Ізіаля. Він виглядав замисленим. Мабуть, у нього зараз мозок вибухає від внутрішніх протиріч. Записав Поліну в злочинці, а тут, виявляється, вона невинна. Нічого, мучив Поліну, тепер нехай сам помучиться.

Поля зняла руку з кристала. Навіть не вірилося, що випробування закінчено. По спині потік холодний піт. Може, король продовжив би допит, але ото дивина — зі Сферою почало щось відбуватися. Вона на очах потьмяніла. Перламутрові переливи зійшли нанівець. Кристал став схожим на невідшліфований камінь кольору асфальту.

Король ніби не здивувався таким змінам. Покликав секретаря та наказав забрати артефакт. Поліна не мала жодної думки щодо того, що сталося зі Сферою. Тільки дивна асоціація з лампочкою, що перегоріла, яка не витримала стрибка напруги в мережі. Може, кристал не розрахований на велику кількість запитань? Може, одній людині їх можна задати, скажімо, лише три, а Полю он скільки мучили?

Коли секретар пішов, Рональд поставив ще одне запитання:

— Якщо ви не працювали на Ізіаля, чому так розхвилювалися, коли побачили манускрипт?

Без злощасної Сфери відповідати було набагато легше. Тут згодиться будь-яка напівправда:

— Я завжди хвилююся у вашій присутності, Ваша Величносте, — трохи опустила очі Поліна.

— Не помітно, — у сірих очах проскочило щось ледь вловиме, але настільки живе… невже іронія? Невже щось може викликати внутрішню усмішку у грізного незворушного короля? — Вашій холоднокровності позаздрила б королева.

Поліна не знала, наскільки серйозно були сказані ці слова, але вони її зненацька потішили. Виявляється, до біса приємно почути комплімент від такого чоловіка, і навіть неважливо, чи це справді був комплімент. Але не можна розслаблятись.

— Я завжди хвилююся, але, ви маєте рацію, сьогодні особливо.

— Чому?

— Я хотіла звернутися до вас з проханням, але боюся, чи не розгніваєтеся ви, вважаючи моє звернення недоречним.

Король, звичайно, майстерно вмів ховати свої емоції, але Поліна готова була голову дати на відсіч, що своєю хитромудрою фразою зародила в Рональді цікавість.

— Обіцяю не гніватися. Розповідайте.

— У мене при собі текст шлюбного договору, який я маю найближчим часом підписати. Зазвичай такий документ складають юристи нареченого та юристи батька нареченої. Якби мій батько був живий, він би доручив своїм людям перевірити договір на предмет наявності юридичних помилок. Але оскільки я сирота, мені нема до кого звернутися за подібною допомогою.