Розділ 35. Бюрократична тяганина

— Лайзі, — ніжний голос Глорі вирвав Поліну з обіймів міцного безтурботного сну. — Лайзі, — вузька долоня обережно торкнулася плеча і легенько потрясла його. — Вже дві години до полудня.

Що? Дві години до полудня? Поля різко підвелася, спираючись на лікоть. Як вона могла так довго проспати?

— Я не хотіла тебе будити, — Глорі присіла на край ліжка. — Подумала, тобі треба добре відпочити після вчорашнього балу. Ти виглядала такою стомленою.

Вчорашній день справді неабияк вимотав. Причому бал був лише невеликою частиною пригод, що випали Поліні на вечір і ніч. Особливо ніч була бурхливою. Полі насамперед згадався її непроханий гість, який запечатав магію. Може, тому Поліна і спала так безпробудно та довго? Щось розбурхане всередині утихомирилося і дало спокійно виспатися.

Тоді, вночі, події розвивалися настільки швидко, що й обдумати все, що відбувалося, не було коли. Але тепер у голові промайнуло запитання: чи правильно вчинила Поліна, коли прийняла допомогу Ворона? Адже вона нічого про нього не знає, навіть справжнього імені. Взагалі-то на неї абсолютно не схоже, щоб довіра до чоловіка виникла так відразу і на порожньому місці. Можливо, маг має якісь ментальні чари. Адже він згадував, що добре відчуває жінок і може на них впливати. Але, що дивно, навіть зараз, коли Ворона поряд не було, і він не міг впливати на Поліну безпосередньо, вона все одно відчувала по відношенню до нього майже беззастережну довіру — глибоке переконання, що він не бажає завдати шкоди. Так довіряєш лікарю, досвідченому хірургу, який краще за тебе знає про твоє здоров'я, про те, що відбувається всередині тебе. І якщо він каже, що треба видалити, наприклад, апендикс, сміливо лягаєш йому під ніж.

— А знаєш, чим я займалася сьогодні вранці? — вирвала з роздумів Глорі.

Її широко розплющені очі радісно сяяли. Вона виглядала незвично збудженою — помітно було, що їй не терпиться поділитися з сестрою якоюсь важливою новиною. Поліна ще не бачила Кульбабку настільки радісною і, чесно, навіть припустити не могла, що викликало її настільки бурхливе захоплення.

— Сьогодні вранці мені давав урок професор словесності та витончених мистецтв. Сам Вольдар Стланський, — видихнула Глорі.

Поліні, звичайно, ні про що не говорило це ім'я, але судячи з усмішки чистого захоплення, що сяяла на обличчі Кульбабки, цей Вольдар — особистість відома.

— Я ніколи навіть подумати не могла, що матиму можливість хоча б поспілкуватися з ним, а тут він провів зі мною індивідуальне заняття. Я й досі не можу в це повірити. Ми розмовляли з ним про творчість Ренульдо-лі-Гоф'є. Розбирали його безсмертні рядки.

Під веселий щебет Глорі Поліна підвелася з ліжка. Треба було приводити себе до ладу. Сьогодні на неї чекала аудієнція короля — ще те задоволення. Але неможливо було впадати у відчай в компанії сповненої щастя Глорі, що радісно слідувала за кожним кроком.

— А знаєш, професор Вольдар сказав, що в мене цікаве прочитання ідей Ренульдо-лі-Гоф'є, і хоч він зі мною не згоден, але готовий обговорити їх на наступному занятті.

Наступне заняття? Здається, нарешті Поліна прокинулася остаточно, і її мізки включилися, щоб вловити каверзу. З чого це раптом відомий професор вирішив займатися з сиротою? Та ще й регулярно.

— Пан Тайлер сказав, що найняв професора Вольдара давати мені уроки тричі на тиждень, — не вірячи своєму щастю, прошепотіла Глорі.

Тайлер найняв кращого педагога для дівчинки, на яку йому начхати? Хоче показати нареченій, що не такий він і поганий? Щось Поліна сумнівалася у чистоті намірів свого «нареченого».

Ще не встигла вона закінчити ранкові процедури, як він з'явився в її покоях власною персоною. Глянув на Глорі, і ту одразу як вітром здуло — вона миттю втекла до себе в суміжну кімнату.

— Як бачите, Елайзо, я врахував ваші побажання і вже почав їх виконувати, — сказав Тайлер незвично м'яко. — Вчора ввечері ми з юристом внесли у шлюбний договір редагування, про які ви згадували.

Тайлер підійшов до Поліни і простягнув папери. Він говорив привітно, навіть усміхався, але від нього все одно віяло холодом.

— Суму щомісячного утримання збільшено вдвічі. Крім того, окремим пунктом прописані витрати на педагогів для Гларієти, витрати на ваш щорічний відпочинок на лікувальних водах, капітальний ремонт вашого родового замку.

Тайлер скрупульозно перераховував пункт за пунктом, а Поліна тим часом пробігала очима договір. Текст справді був підправлений. Але правки стосувалися лише сум, які Тайлер повинен буде виділяти на утримання майбутньої дружини та її сестри. Щодо обов'язків самої дружини, все залишилося без змін. Їй все так само наказувалося неухильно дотримуватися всіх рекомендацій лікаря, щоб якнайшвидше завагітніти, а потім переїхати в родовий замок і не показувати звідти носа.

— Сподіваюся, тепер вас все влаштовує? Будьте ласкаві підписати.

— Договір складений так, що я по суті повинна стати затворницею, — Поліна простягнула папери назад Тайлеру. — Текст потребує подальшого доопрацювання.

— Ні, — різко перебив Тайлер. Вся його привітність миттю зникла. — Більше у договорі не буде змінено жодного слова. Я й так пішов вам на значні поступки. Будьте ласкаві підписати негайно.

Поліна відчувала, що торгуватися далі марно. Тайлер не поступиться. У неї є лише два варіанти: підписати чи не підписати.

— Якщо вашого підпису не з'явиться на документі через хвилину, я розірву заручини, — ніби на підтвердження думок Поліни сказав Тайлер. І додав зверхньо: — Тільки від вас залежить, чи відбудеться завтра чергове заняття Гларієти, на яке вона так чекає.

Грає на сестринській любові? Та ще так демонстративно та цинічно. Мерзотник. Поставив наречену перед вибором — підписати договір на його умовах або знову злидні — напівголодне існування, і Глорі знову доведеться мріяти не про педагогів, а хоча б про шматок хліба.

Поліна зволікала. Адже їй треба прийняти рішення навіть не за себе — за Елайзу. Елайзі з цим жити.