Розділ 34. Ще одна підказка

Рональд дивився на Заїру, а вона кудись у дальній куток кімнати. На її губах грала лукава посмішка. Йому здалося, що юній віщунці відомо набагато більше, ніж вона каже.

— Ти знаєш щось іще про жінку з пророцтва? — спитав він вимогливо. Але Заїра ніколи не вважала, що має підкорятися наказам короля.

— Я не знаю напевно, — ухильно відповіла вона. — Але хочеш, давай зіграємо? Може, Карти Долі дадуть ще одну підказку?

Заїра відійшла від вікна і присіла у крісло біля низького столика. Рональд прийняв запрошення — зайняв крісло навпроти, і гра почалася.

Заїра зняла червоний і чорний браслети і простягнула Рональду. А потім дістала з потайної кишені сукні колоду магічних карт, витягнула з середини одну і поклала на стіл сорочкою вгору. Рональд пам'ятав правила — йому потрібно вгадати масть і накрити карту браслетом відповідного кольору. Що ж, нехай червоний. Ні, не вгадав. Заїра перевернула карту — на ній жінка в темній масці — темна масть.

Віщунка усміхнулася і витягнула наступну карту, Рональд накрив її чорним браслетом — і знову помилився.

— Тобі явно в цій грі не щастить, — засміялася шахрайка.

— Та хіба можна виграти у тієї, хто знає всі твої ходи наперед?

— Ти граєш не зі мною, — заперечила вона, викладаючи нову карту. — З долею.

Рональд знову спробував вгадати, і знову схибив. Лише кілька разів йому вдалося дати правильну відповідь. Заїра всі дії Рональда супроводжувала багатозначною посмішкою. Він знав, що під час гри їй являються образи майбутніх пророцтв, але зі сторони виглядало, що її просто веселить процес. Він зупинив гру, знову зажадав:

— Допоможи мені знайти її.

— Тобі не потрібна допомога, — Заїра зібрала карти. — Ти вже знайшов. Сьогодні ти тримав її за руку.

Така підказка не полегшувала завдання. Сьогодні Рональд тримав за руку всіх п'ятьох дівчат, народжених у ніч параду планет — з усіма ними танцював.

— Цього замало.

— Добре, — Заїра стала серйозною. — Карти підказали мені ще дещо. Жінка з пророцтва є носієм рідкісної стародавньої магії.

А ось це зовсім інша річ. Це цінна підказка. Перевірити, хто з дівчат має магію не так і складно.

Поліна дивилася на Ворона з недовірою. Як вона могла сама зруйнувати Сферу Гольца? Та ще й ось так — ненароком? Поля мимоволі скосила погляд на свою долоню. Долоня як долоня. Що в ній такого, щоб знищити вщент досить твердий на вигляд кристал?

— Поки що ти не вмієш цим керувати, — відповів на її німе запитання Ворон.

— Чим цим?

— Магією Шеой.

У Поліни є якась магія? Що година, то й новий клопіт. Ні, звичайно, звучить круто, але не дуже віриться. Звідки вона взялася? Від Елайзи? Дівчина мала дар? Але Глорі розповідала, що навіть у тих, хто обдарований від природи, магічні здібності у вісімнадцять років тільки-тільки починають прокидатися. Це ж як вони прокинулися, якщо Поліна одразу змогла зруйнувати потужний артефакт. Та ні, Ворон помиляється. Щось тут не те. У цьому світі магія — це 18+, розвага лише для дорослих. Для магії треба дозріти. Стоп! А може в тому й річ — самій Полі вже далеко не вісімнадцять. Може, тому магія так дивно поводиться?

— Як можна навчитися цим керувати?

— У вісімнадцять років – ніяк. Потрібні роки занять із досвідченим наставником.

Стільки часу Поліна не мала. Нехай Елайза займається, коли відбудеться зворотний обмін. Завдання Полі трохи вужче.

— А чи можна зробити так, щоб Сфера не постраждала, коли я наступного разу торкнуся її?

— Ти навіть не навчилася поки що відчувати магію, не те що контролювати магічні потоки. Боюся, сплеск може статися будь-якої миті. Будь-який сильний артефакт здатний його спровокувати.

Звучало не дуже обнадійливо. Наче не лише Сфера може постраждати, а й будь-що, що потрапить під руку. Поліна гарячково обмірковувала нову інформацію, що звалилася на неї, і чим довше думала, тим більше відчувала себе в пастці. Це дуже неприємно — усвідомлювати, що в тобі є щось незрозуміле, чим ти не в змозі керувати.

— Ти дуже хочеш пройти завтрашню перевірку? — Ворон обірвав потік її невеселих думок.

– Так.

Ще й як хоче. Її бажання особливо посилилося після того, як вона підслухала розмову короля з жінкою в червоному, і запідозрила, що Його Величність неспроста тримає Поліну в полі зору.

— Є один вихід, — запропонував Ворон, — тимчасово запечатати твою магію.

Поліна навіть не стала просити розшифрувати сенс фрази. Вона приблизно зрозуміла, про що йдеться. Є якийсь магічний ритуал, який придушить у ній усі ці неконтрольовані сплески, і Поля стане звичайною — якою була завжди. І головне — спокійно пройде завтрашню перевірку. Король переконається, що жодної небезпеки Поліна не становить, нічого підозрілого чи цікавого в ній немає, і, можливо, дасть їй спокій. Ешафот та каземати за зіпсоване казенне майно скасовуються.

— Хто може запечатати магію?

— Могутній маг, наприклад, твій покірний слуга, — з усмішкою натякнув на себе Ворон.

Поліна чомусь і не сумнівалася, що таке йому під силу.

— Як довго триває ритуал?

— Вночі, та ще й під світлом майже повного Червоного Світила — лише кілька миттєвостей.

— Давай, — Поліна рішуче підвелася з крісла.

— Упевнена? – перепитав Ворон, підводячись назустріч.

— Так.

Поліна не принесе королю насолоди бачити, як під її рукою руйнується сфера. Вона не дасть йому нових приводів обговорювати її під час нічних забав з коханкою.

Ворон узяв за руку, підвів до вікна, відчинив його, впускаючи вітер, що несподівано піднявся надворі. У ніс вдарив запах осені — прілого листя, туману, вологих трав. Десь неподалік тривожно ухнув птах, голосно заплескав крилами, злітаючи.

— Дивись мені у вічі, — наказав Ворон.

Поліна підняла погляд — провалилася в чорну невідомість розширених зіниць мага.

— Це ж оборотний процес? — їй раптом стало не по собі.