Розділ 33. Зрада і кохання

Поля вдихнула, а видихнути вже не наважувалася. Завмерла, перетворилася на безтілесну тінь. Аби не видати свою присутність. Їй здалося, що зараз вона почує щось дуже важливе.

— Я не впевнений, — відповів жінці у червоному король.

— Маєш сумніви? Чому? Адже я підказала тобі.

— Ти казала, її зрадив чоловік. Про що мова? Чи міг це бути жорстокий опікун?

— Ні, — похитала вона головою. — Мова про інше. Її зрадив той, кого вона кохала.

У Поліни похололо в грудях. Може, це параноя, але їй здалося, що король та його коханка говорять… ні, навіть не про Елайзу, а про неї — про Поліну. Звичайно, вона розуміла, що цього не може бути. Звідки їм знати про те, що сталося у її земному житті? Та й хіба мало є інших жінок, яких теж зраджували. Але все нутро Поліни кричало, що ці двоє зараз обговорюють її.

У скронях застукало, боляче — ніби хтось довбає молотком. Налинули забуті почуття. Ось так само гірко було Поліні, коли вона уявляла, як Микита та його пасія у перервах між любовними сеансами обговорюють її. Ні, тут, звичайно, все зовсім по-іншому. Порівнювати не можна. Інші світи, інші ситуації. Але в цей момент Поліні стало зрозуміло одне — ні про яку безкорисливу допомогу, про яку говорив король, не йдеться. Йому просто так само, як і Микиті, щось від Поліни треба. Цим і продиктований його підвищений інтерес до неї. Колишньому чоловікові була потрібна дитина, цікаво, що королю? Як і для чого він зібрався скористатися Полею?

Незважаючи на гіркоту, що роз'їдала душу, Поліна вирішила дослухати розмову. Треба було дізнатися подробиці. Але пара чомусь затихла. Склалося враження, що кожен з них думає про щось своє. Ну, обміняйтеся ще хоч кількома фразами! Можливо, треба глянути, що вони там роблять? Може, вже вдалися до любовних втіх, тоді чекати від них осмислених слів Поліні доведеться ще довго. Від нетерпіння вона висунулася з-за крісла трохи більше, ніж слід. Король стояв до неї спиною, а ось жінка у червоному, навпаки, обличчям. Поліні здалося, що чорнява красуня опустила погляд на неї. Поля одразу ж машинально закрила скриньку.

Як завжди, одразу після цього перед очима постала повна темрява. Чорна бездонна прірва. Зазвичай Поліна відразу засинала. Але цього разу сталося інакше. Вона відчула, що повернулася до своїх покоїв, у крісло, точно в таку ж позу, в якій знаходилася, коли скринька спрацювала. Але при цьому свідомість була ясною — сон не зморив.

Поля розплющила очі. Так, вона справді опинилася у своїх покоях. Ну а те, що одразу не відключилася — добре. Хоч буде можливість спокійно все обміркувати. Цікаво, чи встигла її помітити жінка в червоному? Поліна сподівалася, що ні. Сама Поля добре розрізняла силуети, але лише тому, що вони були прямо біля вікна, а в дальньому кутку кімнати за кріслом, де Поля ховалася, було дуже темно. Наступної ночі, коли вона знову займатиметься дослідженням скриньки, потрібно буде використати маскування — наприклад, накинути плащ із капюшоном.

Хоча, можливо, наступного разу вже не буде. Поліна згадала про завтрашню аудієнцію та перевірку на Сфері Гольца. Після сьогоднішньої підслуханої розмови їй уже не хотілося довірятися королю. Тоді що робити? Може, втекти? І залишити Кульбабку напризволяще? Ні, так Поліна вчинити не може. Тоді втекти разом із нею? Але що ж далі? Як виживати у цьому чужому світі? Знову приректи Глорі на злидні?

Поліна так глибоко пішла в роздуми, що перестала помічати будь-що навкруги, і раптом її думки в момент скувало моторошне відчуття, що вона в кімнаті не одна. Поля з побоюванням скосила погляд на сусіднє крісло і мало не скрикнула від несподіванки — недбало закинувши ногу на ногу, у ньому сидів Ворон. Весь у чорному, з трохи скуйовдженим чорним волоссям, з пекельним блиском у чорних очах. Ух, диявол! Мало заїкою не зробив.

— Ти чимось засмучена, Елайзо? Чому не спиш?

Як він потрапив у її покої? Поліна на ніч зачиняла двері. Може, через вікно? Але чому вона не чула ніяких звуків? Хоча чого дивуватися, адже перед нею сильний маг, якщо, звичайно, вірити його словам. Про всяк випадок, вона спершу заховала скриньку за спину, а лише після цього відповіла. Питанням питання:

— А ти чому не спиш?

Взагалі-то, вона хотіла запитати трохи інше: чому з'явився без запрошення, та ще й у такий час, коли пристойні люди у гості не ходять.

— Нам не дали завершити розмову, от і прийшов поговорити, — таємниче посміхнувся Ворон.

Поліні б злякатися, обуритися і прогнати стороннього чоловіка зі своїх покоїв. Але разом із побоюванням вона знову відчувала прихильність до цього дивного мага.

— То через що ти сумувала? — погляд чорних очей огортав затишною пеленою. — Хоча не відповідай, сам вгадаю. Якщо жінці не спиться ночами, причина у чоловікові.

— Ти проникливий, — посміхнулася Поліна.

— Є таке, — Ворон подався вперед. — Тоді спробую вгадати далі. У минулому ти пережила зраду коханого.

— Припустимо.

— Ти йому вибачила?

— Не вибачила, але забула — викинула з голови, викреслила з життя.

— А я не зміг, — у голосі Ворона проскочила гіркота.

— Тебе теж зрадили? — здивувалася Поліна. Хотіла б вона подивитися на людину, що наважилася зрадити сильного мага. — Сподіваюся, ти помстився зраднику?

— Ні. Я не міг і не хотів мститися.

— Чому?

— Мене зрадила кохана. І я вибачив. І я, як і раніше, кохаю. Навіть ще сильніше... Вона втекла від мене, але я не можу її забути. Не можу викреслити з життя. Не можу відпустити…

Поліну зворушило несподіване зізнання. Тільки сильний чоловік може так просто й щиро зізнатися у своїй слабкості. Хоча хіба це слабкість — настільки глибоко і віддано кохати? Ні, навпаки — це також ознака зрілості, мужності та шляхетності. Поля навіть позаздрила тій щасливиці, яку так по-справжньому кохають.

— Розкажи мені про неї.

Ворон задумливо повернув голову у бік вікна. В його очах відобразилося світло Червоного Нічного Світила.