Розділ 32. Довіритися?

Коли Поліна повернулася до своїх покоїв після балу, застала там Глорі. Та не лягала спати — чекала на сестру, сидячи на софі з книжкою в руках. Вона колись розлучається з літературою? Побачивши Полю, Глорі підскочила назустріч, почала метушитися, щебетати — допомагала переодягнутися і, звичайно, розпитувала в найдрібніших подробицях, як минув бал. А що Поліна могла розповісти, коли більшість часу провела на балконі? Але в Кульбабки так горіли цікавістю очі — не можна було її розчаровувати. На щастя, Поліна ще не забула себе у свої тринадцять — знала, про що згадати, щоб втамувати підліткову цікавість. Розповіла про те, які вбрання були на дамах і кавалерах, як був прикрашений танцювальний зал, яку музику виконував оркестр, та й мізерні уривки чуток, які встигли долетіти до Полі, поки Тайлер водив її по залі, знайомлячи з вельможами.

— До речі, Глорі, а ти ніколи не чула про Ворона? — запитала Поліна, коли відповіла на всі тисячі запитань.

— Здається, колись ти ненароком називала це ім'я. Але так побіжно. Я нічого не зрозуміла.

Виходить, Елайза щось знала про цього мага? Може, чула від Ізіаля?

Вони ще довго сиділи на софі в обіймах одна одної. Глорі ніби відчула, що не все для Поліни пройшло гладко на балі, що сестра чимось стривожена і засмучена, і почала палко шепотіти, що скоро все буде добре.

— Ми повернемося до нашого родового замку. Там так гарно. Він стоїть на пагорбі. Вранці долину перед замком заливає бузковий туман — навіть сіл навколишніх не видно. З нами займатимуться педагоги, як тоді, коли ще був живий тато. До нас повернеться Люсія, наша нянечка. У нас завжди буде чим поснідати. Вона вміє пекти найчудовіші в світі булочки з корицею. А вечорами ми гулятимемо в яблуневому садку. Зараз якраз достигають яблука. Ти пам'ятаєш, як ми любили сидіти на старих гойдалках і мріяти? Ти завжди казала мені, що в нас обов'язково все буде добре. А іноді ти читала мені книжки вголос, пам'ятаєш? І тоді ми уявляли себе на місці героїнь.

Глорі мружилася і усміхалася так світло, так міцно притискала до себе своїми тоненькими ручками, що в Поліни щеміло серце і щипало в очах. Від Кульбабки пахло дитинством і яблуками, чистою мрією, боязкою надією. Яка ж вона ще дитина…

— Так, у нас обов'язково все буде добре, — пообіцяла їй Поліна, цілуючи у маківку.

Вона зробить для цього все, що від неї залежить.

За вікнами зовсім стемніло, зійшло місцеве червоне світило, і Глорі, вирішивши, що час дати стомленій сестрі відпочити, пішла до себе. Ось коли справжня туга накотила — коли Поліна залишилася сама.

Усі думки сконцентрувалися на майбутній аудієнції. Особливо турбувала перевірка на Сфері Гольца. Ситуація виглядала патовою. Як би Поліна не вчинила, все одно розкриється, що обручка не справжня. Вдавати, що вона не знімається, і знову зруйнувати цінний артефакт — та Поліну за таке точно в каземати запроторять. А якщо попередньо зняти кільце — значить відкрито показати, що воно підроблене. Ось так — без варіантів, завтра король дізнається про те, що Поліна вдавалася до забороненої магії. Що їй буде за це? І що буде з бідною Кульбабкою? Знову злидні?

Поля постаралася, попри все, не розкисати. На сьогоднішню ніч у неї в планах було продовжити вивчати скриньку — от і треба цим зайнятися. Вона дістала її з саквояжу і зручно вмостилася у кріслі. Адже Поліна вже здогадалася, що переміщення відбувається в момент засинання. Отже, треба дочекатися, доки зморить сон. А ось куди Полю перенесе цього разу — гарне питання. Жодної закономірності щодо місця, в яке переміщає скринька, поки підмітити не вдалося.

Поля дивилася на розписану хитромудрими квітами річ, а думки знову і знову поверталися до короля, до їхньої розмови на балконі, оповитому плющем. Згадалося, які суперечливі емоції викликала в ній близькість монарха. Тривожила, лякала, хвилювала. Скільки енергії випромінюється від цього чоловіка, скільки сили в його королівській холоднокровності.

Він вимагав відкритися, обіцяв допомогти. І їй хотілося довіритися йому. Розповісти все, як є. Про те, що родом з іншого світу, про те, що опинилася тут не з власної вини, про те, що нікому не бажає зла — просто хоче повернутися назад. Що її зупинило? Чому не наважилася розкрити правду? Колись вона пережила зраду та біль. Але чи не час забути про це? Чи не час перестати думати, що жодному чоловікові не можна довіряти? Микита використав її, а коли зрозумів, що не отримає того, що йому треба, позбувся без жалю, як від ганчірки, що вийшла з моди. Але ж король? Йому нічого від Поліни не потрібно. Він здавався щирим, коли пропонував допомогти. Поліна, звичайно, не тринадцятирічна Глорі, і давно перестала вірити у шляхетність та безкорисливу допомогу. Але чомусь цьому чоловікові хотілося повірити. Може, варто ризикнути?

Чим більше вона думала, тим більше сповнювалася рішучістю. Хай буде що буде, вона розповість королеві свою правду. Що їй втрачати?

Ця думка зненацька принесла заспокоєння. Серце перестало несамовито бити в грудну клітку. Дихання вирівнялося. Очі почали злипатися…

Коли картинка перед очима вибухнула райдужними плямами і переливчастими кільцями, Поля вже знала, що станеться далі — її перенесе з покоїв в інше місце. Куди?

Вона розплющила очі. Навколо напівтемрява. Кімната освітлена лише слабким нічним світлом, що ллється з вікон. Обстановка не знайома — схоже, Поліна тут уперше. Як пощастило, що не запалені світильники — легше сховатися. Поліна шмигнула в перше ж укриття, яке їй трапилося поряд — за спинку крісла. І вже звідти спробувала роздивитися, що діється навколо.

Розкішне оздоблення кімнати говорило про те, що її господар дуже не бідний. Чому господар, а не господиня? При всьому багатстві, в обстановці відчувалася якась стриманість, строгість. Це очевидно чоловічі володіння. І не просто володіння — це чиясь спальня. Ліжко в алькові є тому підтвердженням. На мить піднялося відчуття незручності. Якось це негарно без запрошення вторгатися у чужі спальні. Але ліжко порожнє. А отже, хотілося вірити, господар поки що не почав оголюватися. Може, його взагалі немає на місці. Було досить тихо. Поля обвела приміщення очима і таки побачила його силует біля дальнього вікна.