Розділ 16. Непритомність

Елайза розвернулася до Рональда обличчям, і він відразу відчув, що вона ось-ось зомліє. Він встиг зреагувати — підтримав її. У голові промайнула думка — суміш роздратування та сарказму. Це вже друга непритомність на його пам'яті. Перша їхня зустріч закінчилася тим самим. І ось цю вразливу особу він прийняв за жінку з давнього пророцтва, яка має змінити його долю?

— Елайзо, — він легенько струснув її, але вона продовжувала лежати на його руках.

Ферміль зірвався зі свого місця і підскочив на допомогу. Щоправда, не так допомагав, як виправдовувався.

— Ваша Величносте, я робив все згідно з протоколом. Просто хотів перевірити пані Елайзу на Сфері Гольца. Але вона так тривожилася і нервувала. Мабуть, раніше їй жодного разу не доводилося проходити перевірку. І взагалі для юної недосвідченої діви аудієнція короля — величезне потрясіння.

Бурмотання Ферміля лише посилило роздратування. Це наскільки потрібно бути хисткою, щоб втрачати свідомість від одного виду короля? Не такий вже Рональд і жахливий.

Елайза все ніяк не приходила до тями, незважаючи на старання Ферміля, що обмахував її хустинкою. Рональд зрозумів, що діла не буде, і підхопив Елайзу на руки. Потрібно винести її з кабінету секретаря до однієї з віталень.

— Поклич лікаря, — наказав він Фермілю.

Рональд не чекав, якою легкою і тендітною виявиться Елайза. Зовсім невагома. Досада і роздратування миттю вляглися. Та вона, мабуть, не від хвилювання зомліла. Скоріше, у неї непритомність від голоду.

Це було дивне відчуття, забуте. Дівчина у твоїх руках — ніби у твоїй повній владі. Рональд давно не тримав жінок на руках. Давно? Точніше, ніколи. Якщо не брати до уваги той випадок, коли він у дев'ятирічному віці переніс свою кузину через струмок. Ліззі кумедно вищала від задоволення, і її товсті щічки вкрилися рум'янцем. У Елайзи, навпаки, обличчя було блідим.

У коридорі Рональд помітив Тайлера, і, не давши йому навіть поцікавитися, що сталося, одразу ж виплеснув на нього свій гнів.

— Твоя наречена сьогодні щось їла?

Він зам'явся.

— Е-е-е… не знаю, Ваша Величносте.

— Хіба після ритуалу заручення ти не став її опікуном? Хіба не твій обов'язок піклуватися про її благополуччя? — похмуро глянув він на Тайлера, що крокував поруч. — Чому ти не знаєш, чи вона сита? Чому не розпорядився про обід відразу після приїзду до палацу?

— Але ж ви самі наказали, щойно прибудемо до палацу, доставити її до вас.

Це було правдою. Рональд трохи охолонув. Він розумів, що провини Тайлера в тому, що Елайза жила протягом останніх років у злиднях, немає. І вона, і її сестра постраждали від скупості їхнього дядька. Більше того, Рональд був упевнений, що Тайлер зможе про них подбати і голодувати вони не будуть. Його Радник — важка людина, але в скнарості помічений не був.

Рональд звернув до найближчої вітальні і опустив Елайзу на софу. Можна було залишити її під опікою нареченого і лікаря, який напевно ось-ось підійде.

— Доповіси мені, що скаже цілитель, — наказав він Тайлеру і вже відійшов на пару кроків, але щось змусило його розвернутися і подивитися на Елайзу.

Не дарма він це зробив! Ох, не дарма! Рональд дещо помітив. Що б це могло означати? У ньому знову сколихнувся гнів. Ні, він не піде. Він хоче почути на власні вуха діагноз лікаря.

Поліна і не очікувала, що їй не дадуть впасти. Її підтримали, а потім узяли на руки. На мить їй стало страшно. З ким вона грає? Це небезпечна людина. Грізний, суворий, можливо, навіть жорстокий чоловік. Він роздавав накази чітко, хльостко. Голос — сталь. І там, усередині, в грудях, до яких вона була притиснута, теж відчувався холодний метал. Їй би менше потрапляти йому на очі, а вона вже примудрилася потрапити до його рук. Еге, Полю, дограєшся.

Але її так дбайливо поклали на софу, що вона розслабилася. Все обійдеться.

І справді — далі події почали розвиватися на користь Поліни. Через якийсь час з'явився лікар. Перевірив пульс (на щастя, прямо через рукавичку), підняв-опустив повіки, побризкав на обличчя якоюсь рідиною з приємним, але дуже різким запахом, і запевнив:

— Не турбуйтеся, зараз пані Елайза прийде до тями.

Та цей супер-концентрований квітковий аромат мертвого підняв би. Поліні навіть не довелося розігрувати, як вона поступово приходить до тями. У неї різко запекли очі, засвербіло в носі і горлі, і напав кашель.

Поки вона прокашлювалася, лікар задавав Тайлеру ті самі питання, які йому ставив до цього король: коли Поліна востаннє їла, коли пила. Вердикт цілителя був простий:

— У пані Елайзи слабкі нерви та виснаження. Повноцінне харчування та свіже повітря швидко відновлять її сили, і напади непритомності припиняться. Рекомендую їй спокій на два-три дні.

Як вигідно бути худою! Худоба та блідість зіграли Поліні на руку. Та й лікар не підкачав. Вона всією душею його полюбила. Він прописав просто ідеальне лікування. Спокій їй буде дуже доречним. Полі потрібно хоч трохи часу, щоб освоїтися.

— Дякую, Крістофе, — пролунав звідкись збоку голос короля. А Поліна чомусь думала, що він уже давно пішов. — Мені здається, у тебе є ще низка рекомендацій. Озвуч їх Тайлеру за дверима.

Поля моментально напружилася. Король виставляє лікаря та радника за двері. Навіщо? Щоб щось сказати Поліні наодинці? Він сів на стілець біля софи, де щойно сидів цілитель, і подивився пронизливим, як крижаний вітер, поглядом.

— А тепер, пані Елайзо, будьте ласкаві, розкажіть, що ви приховуєте. Чому ви так боялися перевірки на сфері Гольца, що розіграли непритомність?