Розділ 11. Поїдеш зі мною

Коли король прискорив кроки, Поліна зрозуміла, що її присутність помітили. Серце каменем ухнуло у п'яти. До цього моменту ще теплилася надія, що в головах обох чоловіків настільки важливі думи, що вони не звертатимуть увагу на тінь, що тулиться біля колони. Але принаймні один із них виявився досить спостережливим. Еге, і що робити? Продовжувати прикидатися частиною колони марно. Тікати — ще безглуздіше. Здається, вона влипла? Паніка пустила по тілу холодні щупальця. Але тут у Поліні несподівано прокинулося натхнення — потрібно просто закрити скриньку. Все, що зараз відбувається з Полею, явно якось пов'язане з цією річчю.

І справді, варто було опустити кришку, як тієї ж миті усі звуки затихли, і Поліну огорнула рятівна темрява.

Поля прокинулась через те, що хтось обережно поклав долоню на її плече. Це було так дивно. Вона давно не прокидалася від чиїхось дотиків. Зазвичай її виривав з солодких сновидінь бадьорий сигнал будильника смартфона. А тут раптом чийсь легкий дотик. Але чому, цікаво, смартфон не спрацював? Розрядився? Дідько! Напевно, Поліна забула його вчора зарядити.

Вона розплющила очі. Їй вистачило кілька секунд, аби пригадати, де вона. Який смартфон? Яка зарядка? Поліна у середньовіччі! Чужа постіль, чужа кімната, чуже тіло… І лише худенька дівчинка з очима-блюдцями, яка будила легкою доброзичливою усмішкою, здалася в усьому цьому чужорідному світі кимось рідним.

— Лайзі, сніданок уже готовий.

— Дякую, Глорі, я зараз.

Кульбабка випурхнула з кімнати. А Поліна спробувала підвестися. Тільки зараз вона помітила, що стискає в руках скриньку, і нічна пригода прискореною кінострічкою прокрутилася в голові. Що це було? Поля була абсолютно впевнена, що не сон. Занадто яскравими та реалістичними були відчуття. Вона пам'ятала, як холодила босі ноги мармурова підлога, як сліпило очі сяйво величних світильників храму, як били по барабанних перетинках звуки кроків короля, як серце мало не вискочило з грудей від страху, коли Полю помітили. Стоп! Чи вдалося королю зрозуміти, хто саме сховався за колоною чи ні? Що сталося в останню мить перед тим, як вона закрила скриньку? Здається, вона встигла вчасно, але що як ні?

Ох, і навіщо тільки Поліна вирішила дослідити цю штуку? Хіба мало їй і без того проблем? Хоча, з іншого боку, річ, звісно, дивовижна. От тільки навчитися б нею користуватися. Поки що Поліна зовсім не розуміла, як скринька працює. Що змусило її відкритися? Зараз вона виглядала точно так само, як учора ввечері — кришка ніби намертво приклеєна. Може, скринька завжди відкривається в один і той самий час — уночі? Але куди вона переносить? Теж завжди в одне й те саме місце — у цей величний червоний храм? Чи щоразу в різні місця? До таких аксесуарів, взагалі-то, непогано б інструкцію додавати. Про що виробники скриньки думали? Товариства захисту прав споживачів на них немає.

Щодо інструкції, до речі, непогана думка. Не в буквальному сенсі, звичайно, але якийсь опис цієї чудової речі має десь існувати. Це ж сімейна реліквія. Глорі казала, що раніше скринька належала їхній матері. Можливо, у сімейному архіві збереглися якісь згадки про неї.

Поля взяла собі на замітку спробувати розібратися з цим пізніше. А поки що треба було приводити себе до ладу і снідати. Незабаром мала прибути карета від «нареченого», і на Поліну чекало нове випробування — поїздка до палацу.

Після сніданку, коли Глорі допомагала спакувати в дорогу останні дрібниці, з'ясувалася одна неприємна деталь. Виявляється, передбачалося, що Елайза поїде до палацу без Глорі. Молодша сестра мала залишитися тут, в особняку, під наглядом гувернантки.

— Так розпорядився пан Тайлер, — пояснила Глорі.

Он воно як? Не схотів мати клопіт з підлітком, брати на себе відповідальність за неї, і не придумав нічого кращого, як розлучити сестер. Поліна була з цим категорично не згодна. І справа навіть не в тому, що вона без Глорі пропаде — попадеться на незнанні якихось особливостей цього світу. Справа в тому, що Поля не хотіла залишати Кульбабку без нагляду. Літній гувернантці немає ніякого діла до дівчинки. Спить собі цілими днями чи читає. Але хтось же має подбати про Глорі. Вона ще зовсім дитина.

— Поїдеш зі мною, — вирішила Поліна.

— Але пан Тайлер... він буде дуже незадоволений. Він не дозволить, — сумно опустила плечі Глорі.

— З паном Тайлером я домовлюся, — заспокоїла її Поліна. — Ти ж хочеш зі мною до палацу?

Чи треба було питати? Очі-блюдця засяяли у відповідь.

— Тоді мені треба теж зібрати речі, — мало не підстрибом помчала до себе Глорі.

Вона ще поралася у своїй кімнаті, коли до ґанку особняка під'їхала карета. Поліна побачила її з вікна передпокою. Ого, яка кричуща розкіш. Вугільно-чорні поліровані боки прикрашені блискучими на сонці позолоченими деталями. На дверцятах герб — червоний пугач. А може й не герб, просто модний елемент дизайну. Кучер одягнений у фірмову ліврею, на голові — високий циліндр. Якщо провести паралель із земним світом, то можна сказати, що за Поліною прислали лімузин. Але навряд чи це від великого кохання до нареченої. Імовірніше, у каретному парку нареченого просто немає скромніших екіпажів.

Поля чекала, що для супроводу Тайлер прислав якусь матрону. Яким же сильним було її здивування, коли з карети вийшов він сам. Чомусь проскочила думка, що це недобрий знак. Що могло змусити його змінити плани?

— Я готова, — у передпокій спустилася Глорі з невеликим саквояжем у руках і осіклася, помітивши Тайлера, що заходить в особняк.

Нічого, маленька, не хвилюйся. Ми за тебе повоюємо...

________________________________

Сьогодні ШІ намалював для нас ніжну турботливу Глорі — Кульбабку.