Розділ 10. Храм Червоних Світил

На стіл Його Величності ліг черговий документ. Вмочивши перо в чорнильницю, король завізував його звичним швидким розчерком: "Я, Рональд IV, король Великої Ластвандії, наказую належним чином виконати вищевикладені розпорядження".

Радник Тайлер дочекався, поки чорнило просохне, і поклав папери в шкіряну папку.

— Ваша Величносте, чи можу я бути вільний? На сьогодні це останній документ.

— Іди, — відпустив його Рональд, хоча він мав кілька запитань до свого Радника. Однак ця розмова зачекає. Спочатку потрібно вирішити більш нагальну проблему.

Щойно Тайлер вийшов, Рональд замкнувся у своєму кабінеті, попередивши секретаря, щоб ніхто не смів потурбувати його до ранку.

— У мене важливі справи.

Він не став зволікати. Опустив важкі фіранки на вікні, і підійшов до каміна. Наче вірні вартові по боках кам'яної кладки завмерли два мідні вовки. Червоний вовк — символ королівського роду. Але ці мідні статуї були тут не лише символічним уособленням королівської влади — камін служив таємним ходом, що з'єднував кабінет короля з головним храмом королівства.

Рональд повернув голови вовків так, щоб один дивився у бік Західного, а другий у бік Східного Червоного Світила. Полум'я в каміні миттєво згасло. Стародавній механізм почав рухатися. Кам'яна кладка безшумно розійшлася в боки, відкриваючи прохід у вузький коридор.

Якби Рональд вирішив скакати верхи до Храму Червоних Світил, йому знадобився б на дорогу день, не менше. А по таємному ходу він прибуде туди вже до середини ночі.

Йому потрібно було якнайшвидше зустрітися з настоятелем храму. Пресвітлий Провидець Ілліон — найкращий у королівстві трактувальник древніх пророцтв. Рональд, здавалося б, напам'ять вивчив усе, що написано у стародавньому сувої. Але, можливо, щось тлумачить не так. Він здогадувався, що передбачення має ось-ось здійснитися. Він чекав цього моменту. Він знав, як це станеться. Знав, що має відчути. І він відчув, але не тоді й не там. І не до тієї. Невже ця юна наївна сирота, це кволе вразливе створіння, що втрачає свідомість від найменшого нервового напруження — і є та, про кого йдеться у пророцтві? Цього не може бути. З багатьох причин. І Рональдові хотілося терміново в цьому переконатися.

Він ступив у магічний тунель, і кам'яна кладка за його спиною прийшла в рух, закриваючи прохід. Якщо хтось за відсутності Рональда потрапить до його кабінету, то не помітить зовсім нічого незвичайного. Королівський рід свято оберігав від усіх, навіть від наближених осіб, таємницю каміна королівського кабінету. Не збирався і Рональд розкривати цей секрет.

Подорож магічним тунелем сприймається, як хвилинна прогулянка, хоча насправді минає кілька годин. Коли Рональд заходив у головну залу храму, він знав, що вже глибока ніч. Проте він не хвилювався, що потурбує сон настоятеля. Провидець Ілліон ніколи не спить. Відсутність сну — це прокляття, яке неодмінно наздоганяє будь-кого, хто знає минуле та бачить майбутнє. «У великій мудрості багато печалі», — так пояснював свій тяжкий хрест настоятель.

Рональд йшов через зал і дивився на непримітні двері в торцевій стіні. Ілліон завжди з'являвся звідти. Рональду ще ніколи не доводилося чекати. Провидець незбагненним чином відчуває, що до нього має завітати гість. А може тут обходиться без магії. Мармурове облицювання залу не глушить, а ніби, навпаки, посилює звуки кроків. Маленька кімнатка настоятеля, мабуть, трясеться від цього гулу.

На цей раз Рональду теж не довелося чекати. Не встиг він дійти і до середини зали, як назустріч йому вийшов Ілліон. Дивлячись на його величну сивину, мимоволі починаєш відчувати повагу. Однак у якийсь момент увага переключилася з настоятеля на гру тіней біля однієї з колон, яку вихопив бічний зір. У залі хтось є? Хтось шпигує, збирається підслухати розмову? Вироблена роками обережність і завбачливість змусили спокійно продовжувати крокувати, не повертаючи голови, не виявляючи, що шпигуна помічено, при цьому всю увагу Рональд зосередив на колоні.

Там ховається жінка. Він відчув це чітко. І тут уже не став зволікати, різко змінив напрямок руху. Зараз він виведе на чисту воду ту, що причаїлася за колоною...