Розділ 8. Старі борги

Погляду Поліни відкрилася кімната, мало схожа на кабінет. Затишні диванчики та крісла, оббиті оксамитом, м'який килим на підлозі, гобелени на стінах. І все це було освітлено лише полум'ям каміна. А біля каміна знаходився сам хазяїн кімнати — чоловік незрозумілого віку. Поліна дала б йому близько сорока. Але цьому пану цілком могло бути як тридцять, так і за п'ятдесят. Він привітно усміхався і справляв приємне враження. Мабуть, єдине, що напружувало в його зовнішності, — велика кількість каблучок і перстнів — по парі на кожному пальці. Чи це він так образу ювеліра намагається відповідати?

Поліна пройшла в кімнату і присіла в люб’язно запропоноване їй крісло.

— Доброї ночі, пане Ізіалю.

— Доброї, пані Елайзо, — сам господар сідати не став. Залишився стояти, трохи спершись на камінну полицю.

Полі сподобалося, що не прозвучало якогось панібратського звернення на кшталт «моя крихітко». Це хоч і побічно, але свідчило, що Елайза та Ізіаль не були коханцями. Їхні стосунки суто ділові. Вже легше.

Поліна вирішила одразу переходити до справи. Якщо Ізіаль спеціалізувався на специфічних жіночих проблемах, напевно, його нічим не здивуєш. Можна говорити в лоб, без передмов та довгих екскурсів.

— Я хочу попросити вас про послугу, — сказала вона якомога спокійніше і впевненіше, ніби мова про дрібниці. — Мені потрібен дублікат моєї обручки.

Полінин здогад про незворушність Ізіаля підтвердився. Він вислухав прохання спокійно і нічим не висловив здивування. Жодних зайвих питань не поставив. Тільки куточок його рота ледь помітно підвівся. Чому він усміхається, Полі, на жаль, розгадати не вдалося.

— Думаю, що зможу вам допомогти, пані Елайзо. Ходімо.

Лінивою повільною ходою він попрямував до дверей. І Полі нічого не залишалося, як піти за ним. Вона одразу здогадалася, що він заведе її до другої кімнати. Куди ж іще? Більше приміщень у прибудові начебто не було. Отже, ця затишна приймальня призначена для розмов з відвідувачами, а друга кімната — для магічних процедур? Хвилювання холодком прокотилося тілом. І не спитаєш нічого. Навіщо Ізіаль веде її туди? Елайза працювала на нього і має все знати. Зайвими питаннями Поля може себе видати.

Щойно Поліна слідом за магом переступила поріг кімнати, в ніс ударив сильний запах озону. Отже, джерело запаху десь тут. Недарма Поліні спало на думку, що так пахне заборонена магія.

Кімната виглядала зловісно. Наче катівня якась. Вона була освітлена лише кількома свічками, що горіли неприродним синім полум'ям. Полі навіть не хотілося вдивлятися в деталі і намагатися зрозуміти, що за дивні предмети розставлені на стелажах. І так серце вистрибувало з грудей від хвилювання.

— Зараз я зчитаю залишковий слід обручки, — Ізіаль зняв з полиці посудину з вузьким довгим носиком.

— Залишковий слід? — сильне хвилювання змусило перепитувати. Хоча краще було б мовчати.

— А як інакше я зможу зробити дублікат? Ви ж, наскільки я розумію, не принесли мені як зразок саму обручку? — підняв брову Ізіаль.

Правильно він розуміє. Який здогадливий.

— Підійдіть ближче і зніміть рукавичку, — скомандував маг.

Поліна спробувала вгамувати тремтіння в колінах. Чого вона боїться? Подумаєш, якась магічна процедура. Та їй за час її безуспішного лікування безпліддя, яких тільки процедур не довелося пройти. Ізіаль указав поглядом на кам'яний постамент, біля якого стояв. Поля здогадалася, що має покласти руку на гладко відполіровану горизонтальну поверхню каменю. Праву чи ліву? Вирішила, що в цьому світі, як і в земному, обручку носять на правій руці. Стягнула рукавичку і поклала долоню на постамент.

— Заборонена магія завжди трохи болюча, — попередив Ізіаль, знімаючи пробку з посудини, — але хіба вам цього не знати, пані Елайзо?

Його очі блиснули зловісно. Обличчя швидко змінювалося. Тепер він уже не виглядав розслабленим та привітним. Моторошний, похмурий, потойбічний, як сам диявол.

Він нахилив посудину над рукою Поліни. На краю носика зібралася крапля якоїсь в'язкої синьої рідини.

— Як давно ви втратили обручку? Мені треба визначитися з дозуванням.

Поля гарячково міркувала, що краще відповісти.

— Нещодавно, — сказала хриплим голосом. Якби це сталося кілька днів тому, то Кульбабка напевно помітила б. Але вона лише сьогодні виявила, що обручки немає.

Ізіаль трохи труснув посудиною, і крапля зірвалася, щоб упасти на безіменний палець Поліни. Гострий біль пронизав усю руку. Сльози бризнули з очей. Але навіть через їхню пелену Поля бачила, як рідина огорнула палець, набуваючи форму обручки. Це тривало всього пару секунд, а потім магічна субстанція почала випаровуватися, піднімаючись вгору синьою хмаринкою. Ізіаль нахилився і різко вдихнув її.

Біль одразу ж минув. Ніби нічого й не було.

— Завтра надвечір обручка буде готова, — спокійним голосом промовив маг. Його обличчя стало таким, яким було спочатку — мало не добродушним.

— Але вона потрібна мені до ранку, — все ще погано володіючи голосом, після пережитої магічної процедури, прохрипіла Поліна.

— Хіба вам не знати, на що я здатний, — Ізіаль подарував їй багатозначний погляд, — але так швидко зробити те, що ви просите, навіть я не в змозі.

Отже, треба буде якось протриматись до вечора. Може, прийом із рукавичками, який вигадала Глорі, допоможе? Наскільки помітила Поліна, нареченого не дуже цікавить наречена. Він явно не рветься цілувати їй ручки.

— Увечері я вже буду в палаці Його Величності.

— Я знайду спосіб передати вам обручку, — кивнув Ізіаль. — Так, щоб ніхто не помітив, — додав з таємничою усмішкою.

Який, все таки, здібний спеціаліст. Не дивно, що його послуги мають у жінок високий попит. Питання лише, скільки він бере. Чи вистачить гаманця Глорі, щоб розрахуватися?

— Скільки я вам винна? — Поліна полізла до кишені.

— О, ні. Я не візьму грошей, моя люба. Мені не потрібна жодна плата за цю послугу. Достатньо буде якщо ви розплатитеся за попередні. Я, як і раніше, чекаю, що ви зробите для мене те, що обіцяли. Не забувайте, у вас залишилося лише десять днів. Але тепер, коли ви житимете в палаці Його Величності, вам буде простіше впоратися з дорученим вам завданням, чи не так?