Розділ 78. Кому вона дорога…

У залі засідань запанувала мертва тиша. Твінсен напружено чекав рішення Радників. Першим відреагував Тельмар — мовчки підняв праву руку і впевненим рухом опустив її на стіл долонею вниз.

— Один голос, — беземоційно прокоментував король.

Наступна мить розтягнулася для Твінсена у вічність. Радники сиділи нерухомо — як кам'яні статуї. Чи хтось підтримає ще? Він глянув на Деміра. Кому як не голові таємної канцелярії бути зацікавленим, щоб у королівстві нарешті запанував спокій, щоб небезпека нових заколотів була зведена нанівець? Твінсен бачив, що в Демірі йде якась шалена внутрішня боротьба. Він не витримав прямого погляду принца — відвів очі, але при цьому підняв руку і опустив долонею вниз на стіл.

— Два голоси, — з похмурим спокоєм промовив король.

Він повільно обвів поглядом своїх радників:

— Хтось іще хоче підтримати вибір Його Високості?

Відповіддю була зловісна тиша. Твінсен відчув, як душу наповнює гіркота. Він не зумів переконати цих закостенілих у своїх переконаннях державних мужів. Був недостатньо красномовний. Він так сподівався, що часу, що залишився, вистачить, щоб зробити щось важливе. Він був би гордий собою, якби зумів покласти початок кінця безглуздої ворожнечі між спорідненими народами. Але, мабуть, йому не судилося ні принести користь королівству, ні відчути щастя мати кохану...

Слабкість накотила з новою силою. І почав бити озноб. Напевно, боротьба з цим недоречним на засіданні Ради тремтінням не дала Твінсену відразу помітити, що знайшлася ще одна людина, яка поклала праву долоню на стіл.

— Три голоси, — пролунали слова короля. — Цього достатньо, щоб оголосити Анабель із Лаамарії нареченою Його Високості.

Твінсен здивовано обвів поглядом тих, хто сидів за столом. Його серце пропустило удар. Третім виявився батько. Батько? Батько, який сильніше за всіх присутніх у залі ненавидів вихідців з півночі. Саме їх він звинувачував у смерті королеви та хворобі сина. Вважав, що північна чорна кобра в саду — це був підлий замах, а не нещасний випадок, хоча таємна канцелярія не змогла знайти доказів цього. Він думав, що хтось із північників відібрав у нього його кохання. Та він би краще проголосував за кульгавого собаку зі своєї псарні, ніж за північницю.

— Батьку... — Твінсен не міг підібрати слів.

— Ти виявився мудрішим за мене, сину.

Вони секунду дивилися один на одного. В очах короля Твінсен прочитав те, що завжди шукав — підтримку та любов. Зараз з особливою гостротою він відчув, що не існує більш надійного плеча, ніж батькове.

— Я негайно розпоряджуся, щоб почали готувати церемонію, на якій буде оголошене рішення Ради, — з величним спокоєм промовив король.

Сніжана була впевнена, що достатньо приспала пильність Млістона, щоб спробувати реалізувати свій план втечі. Однією рукою вона може відволікати його увагу, а другою спробує дістати Краплю Арата. Залишиться тільки швидко накинути собі на шию ланцюжок. Але тепер, коли бажана свобода була така близька, вона зволікала.

Якщо Сніжана зараз перенесеться додому, чи зможе згодом знову потрапити сюди? Чи здогадається Йоханнес ще раз провести ритуал? Та й чи здатна Крапля на численні переміщення? Що, як її магія обмежена? Сніжана нічого про це не знала. А якщо вона не зможе повернутись, то як же принц? Він помре так і не отримавши допомоги. Ні, вона не могла залишити Твінсена. Особливо тепер, коли майже впевнена, що знає спосіб його врятувати.

Потрібен був новий план. Цейтнот та стрес змусили виробити його миттєво.

На курсах самооборони Сніжану навчили кільком ефективним прийомам, за допомогою яких можна ввести нападника у ступор, викликавши больовий шок. Наприклад, різкий удар ребром долоні по носі може сильно дезорієнтувати супротивника. А ще краще спрацьовує удар по очах. Інструктор вчив — дії мають бути чіткими швидкими агресивними. Потрібно захопити долонями голову нападника і щосили натиснути великими пальцями на очі. Противник отримає серйозну травму і перебуватиме у дезорієнтованому стані довгий час. Цього часу Сніжані має вистачити, щоб дотягнутися до піхов на поясі Млістона і вихопити кинджал. Вона давно помітила, що мерзотник привласнив собі родовий артефакт Крайдана.

Млістон спочатку навіть нічого не підозрював, коли Сніжана обхопила його голову. Мабуть, думав, що вона збирається притягнути його до себе для поцілунку. Не даючи йому схаменутися, Сніжана щосили натиснула великими пальцями на очі. Млістон завив і відсахнувся. Але розгубленість його була недовгою.

— Ах ти погань! — він з розмаху вдарив її по обличчю.

Сніжана з жахом зрозуміла, що прийом самооборони не спрацював — вийшов мало амплітудним. Пальці затерпли і погано слухалися. Особливо на правій руці, яка була травмована під час падіння.

Млістон репетував і сипав прокльонами. Він знову заламав їй руки. Зробив це з особливою жорстокістю — так, що з очей бризнули сльози.

У голові почало туманитися чи то від дикого болю, чи то активний опір прискорив дію отрути. Туман заглушував зв'язок із реальністю. Крики Млістона стали ледве чутні. Зате в тягучій туманній тиші Сніжана раптом розчула інші звуки — металевий брязкіт старого механізму, що відсуває кришку люка.

Далі Сніжана сприймала те, що відбувається навколо, лише короткими спалахами. Яскрава картинка… напівзабуття… яскрава картинка… напівзабуття.

У першій картинці ніби нізвідки матеріалізувався Крайдан. Свідомість чомусь занепокоїлася, чи не розсердиться він, що Сніжана не встежила за його артефактом. І він справді розгнівався. Він був такий лютий, яким вона його ще ніколи не бачила. Але сердився він не на неї — на Млістона. Його важкий кулак молотом обрушився рівно між очима мерзотника. Удар був такої сили, що Млістона відкинуло до протилежної стіни.

Він завив з розпачем, як поранений шакал. Але Сніжана дивилася не на нього, а на свого рятівника. Який він був нестерпно гарний у своїй люті. Який мужній грізний величезний. Коли перебуваєш на межі шокової непритомності, світ сприймається якось не так, як треба. Хіба зараз слушний час, щоб милуватися цим чоловіком? Ні. Але Сніжана продовжувала милуватися, повільно випливаючи з реальності.