Розділ 75. Згусток білої еоли

Сніжана провела ніч у тривожній напівдрімоті. Голова не відпочивала — там постійно кипіла робота думок. Хотілося розкласти по поличках всю інформацію про історію хвороби Твінсена. Але у Сніжани ніяк не виходило вишикувати все, що їй відомо, в логічний ланцюжок.

Вона піднялася на світанку, розбита і невиспана, і відразу була удостоєна візитом раннього гостя — Деміра. Опікун виглядав стривоженим та поділився несподіваною новиною. Король віддав наказ про закриття фестивалю і призначив на сьогодні засідання Великої Ради.

Чому такий поспіх? Фестиваль мав тривати ще щонайменше тиждень. Серце стиснулося. Сніжана здогадувалася, що це ініціатива Твінсена. Усвідомлення швидкого кінця змусило його діяти рішуче.

— У зв'язку з цим я наказав ще більше посилити твою охорону, — попередив Демір. — Тепер гвардійці не лише чергуватимуть біля твоїх покоїв ночами, а й всюди супроводжуватимуть вдень.

Зв'язку між закриттям фестивалю та необхідністю посилити охорону Сніжана не бачила. Але заперечувати не стала. Чим їй завадять гвардійці?

Щойно опікун пішов, до Сніжани навідався новий гість — Ларітта. Вона була стривожена ще більше за Деміра. Бліда, метушлива, в очах — панічний блиск.

— Ти чула, що фестиваль оголосили закритим? Сьогодні засідання Великої Ради.

— Чула, — Сніжана впустила Ларітту в свої покої і запропонувала крісло.

Але та сідати не стала — почала метатися по кімнаті туди-сюди.

— Я думала в мене ще є в запасі тиждень. А тепер все пропало, — південниця схопилася за голову. На її обличчі відобразилося непідробне страждання. — Твінсен нізащо не назве на Раді моє ім'я.

Так, мабуть, Ларітта одна з останніх у списку симпатій принца. Але вона сама винна. Навіщо було приходити до нього з безглуздою ідеєю фіктивного шлюбу? Тепер він вважає її трохи несповна розуму.

— Ларітто, не варто так вбиватися, — спробувала заспокоїти її Сніжана. — Подумай, навіщо тобі це заміжжя? Адже ти не кохаєш принца. Краще жити нехай не з таким статусним чоловіком, зате з коханим.

— Ти не розумієш, — відчайдушно захитала головою південниця. — Мій батько… на ньому клятва… Ти не уявляєш, що буде.

— Та що це за клятва така дивна?

— Я не можу тобі розповісти.

Ларітта раптом підбігла до Сніжани і вчепилася в руки:

— Благаю, піди до Твінсена. До початку Ради ще кілька годин — ти встигнеш. Переконай його вибрати мене. Він тебе послухає. Він схиблений на тобі — це видно. Я не буду вам заважати. Робіть що хочете. Тільки нехай він назве моє ім'я на Раді.

Ларітта стискала руки до болю, і раптом її обличчя стало ще більш блідим — зовсім зеленим. Вона затиснула рота рукою і кинулася у ванну. Та що це з нею? Знов нудота?

Сніжана вирушила за південницею і стала свідком, як ту вивернуло. Знову скаже, що переїла незрілих фруктів?

— Я за Тельмаром, — голосом, що не терпить заперечення, сказала Сніжана.

— Ні! — благала Ларітта. — Ні, в ім’я все-Творця, ні!

Вона знову вчепилася мертвою хваткою.

— Та що це з тобою, Ларі? — У Сніжани вже теж увірвався терпець. — Ти хіба не бачиш, що хвора? Тобі потрібна допомога!

Причому, якби все це відбувалося в земному світі, Сніжана порадила б не лише консультацію терапевта, а й психолога. Ларітта явно на межі нервового зриву.

— Не хочеш, щоб тебе оглянув Тельмар, давай це зроблю я. З учорашнього дня я призначена його помічницею. Але в жодному разі без лікарської допомоги я тебе не залишу. Вибирай: він чи я.

Сніжана сказала це категорично і твердо, з упевненістю, з якою лікар повинен розмовляти з пацієнтом. Навіть із безжалісністю. Іноді допомагає лише такий тон.

Подіяло. Ларітта зрозуміла, що Сніжана не відступиться. Розтиснула пальці, якими стискала тканину Сніжаниної блузи, і безсило притулилася до стіни.

Сніжана провела її назад до кімнати. Посадила на софу. Сама сіла поряд.

— Ти чекаєш дитину? — зазирнула їй у вічі.

Цей діагноз спав на думку першим. Ранкова нудота, перепади настрою, ледь помітний набряк обличчя.

— Ні, — несамовито замотала та головою.

Сніжана вже розстібала їй комір. Поклала руку на груди. Спробувала відчути биття серця. Все, як навчав Тельмар. Відчути, як кров біжить по судинах, вловити ці потоки, разом з ними зазирнути в кожен куточок... Вогнищ чорної еоли не було — Ларітта здорова. Але Сніжана побачила, що шукала — дитину. Дуже крихітну — просто згусток білої еоли, але в ньому вже відчувалося биття життя.

— Як давно маєш затримку?

— Шість тижнів, — приречено зізналася Ларітта.

— Перші два місяці найважчі. Потім стане легше. Жодного спеціального лікування не потрібно. Просто частіше бувай на свіжому повітрі. Не зашкодить більше фруктів і овочів, і режим. Можна ввести денний сон, якщо відчуватимеш втому.

— Не кажи нікому, — знекровленими губами прошепотіла Ларітта. — Поклянися, що нікому не скажеш.

— Я давала клятву цілителя. Перед ликами богів присягалася зберігати лікарську таємницю. Ти можеш не боятися, що я комусь розповім, — заспокоїла Сніжана.

Ларітта підскочила на ноги і вибігла з покоїв.

Крайдан спостерігав, як вершник спішився у дворі таверни і віддав поводи прислузі. Рухи виглядали нервовими, квапливими.

— Терміново підготуйте нового скакуна та наповніть фляги свіжою водою, — кинув приїжджий, залишаючись стояти у дворі. Он як поспішає — навіть не хоче зайти в таверну набити черево. Сумнівів не залишилося — саме він і потрібен Крайдану.

Магістр уважно роздивився чоловіка — невисокий, кремезний. Це явно не та людина, яка була в костюмі покоївки з Намистом Дару на шиї. Значить, ляльковод вирушив до Альміри не сам — послав помічника. Погано. Дуже погано. Виходить, ляльковод зараз у палаці і, напевно, часу не гає. А якщо згадати, що в його арсеналі чомусь виявився цілий набір північних зіллів, то страшно уявити, якими виявляться наслідки його дій.

Крайдан не хотів здіймати галас у таверні. Він дочекався, поки приїжджому підготують коня і той вирушить далі. Магістр виїхав за ним і швидко наздогнав. Помічник ляльковода відчув недобре, щойно почув стукіт копит за спиною. Але щось зробити був не в змозі. Крайдан добре заплатив господареві таверни, щоб приїжджому підсунули заговореного Магістром скакуна. Ментальний зв'язок з кіньми був сильною стороною Крайдана. У потрібний момент, кінь ніби збожеволів. Він вставав на диби і шалено брикався, поки не скинув вершника на землю.