Розділ 74. Навіщо продовжувати фарс?

Коли Сніжана повернулася на пікнік, він уже йшов до завершення. Циркачі показували фінальний коронний номер. Вона здогадувалась, чому захід вирішено було не робити надто довгим — король хвилювався за стан сина. Сніжана розуміла Арттерика — Твінсен виглядав стомленим. Чи може в нього знову жар?

Занепокоєння змушувало знову і знову прокручувати в голові інформацію про хворобу принца та згадувати все, що Сніжана знала з токсикології. У неї ніяк не виходило поєднати одне з іншим. Отрути не сплять в організмі, щоб почати отруювати через кілька років. Вони діють одразу. А якщо організм пережив перші найважчі дні після отруєння, то здоров'я поступово починає поліпшуватися.

Можна було б запідозрити, що напад кобри не був вирішальним фактором у теперішньому стані Твінсена, а хвороба спровокована тим, що хтось постійно підливає принцу отруту в їжу чи питво. В історичних фільмах часто трапляються подібні сюжети. Тоді отрута накопичується поступово, а потім вбиває. Але таке припущення теж довелося відкинути, тому що хвороба у всіх, хто зазнав нападу чорної кобри, протікає однаково — саме так, як у Твінсена. У всіх буває досить довгий безсимптомний період і потім різке погіршення. Тельмар скрупульозно збирав інформацію про десятки таких випадків. Не могли всі ті люди теж виявитися жертвами навмисного повільного отруєння зловмисниками.

На вечір у Сніжани була домовленість із Тельмаром разом відвідати Твінсена, щоб Сніжана змогла нарешті провести професійний огляд. Захопивши кожен по медичній валізці, вони вирушили до покоїв Його Високості.

Сніжану дуже насторожило, що принц зустрів їх, лежачи в ліжку. Мабуть, йому зовсім недобре, якщо не став підніматися. Вони з Тельмаром наблизилися. Цілитель сів на край ліжка, поклав руку на чоло принца, насупився. Сніжана стояла в стороні, але їй не треба було торкатися Твінсена, щоб зрозуміти, що його дуже лихоманить.

— Ваша Високосте, — почав Тельмар. — Я готую пані Анабель у свої наступники. У неї сильний дар цілительства, але без практики вона не зможе стати досвідченим лікарем. Його Величність дозволив мені навчати її, і з цього дня вона нарівні зі мною оглядатиме всіх моїх пацієнтів. Сподіваюся, що ви віднесетеся з розумінням.

— Залиш нас, Тельмаре, — перебив принц.

— Ваша Високосте, — терпляче заперечив цілитель, — моє завдання — спрямовувати дії учня…

— Залиш нас, — грізно повторив Твінсен. Насупив брови, подібно до батька. Став похмурим і рішучим. Відчувалося, що давалося йому це нелегко — його все дужче знобило. — Обіцяю, я не зроблю нічого подібного до того, що трапилося минулого разу, — очі принца гарячково блищали і дивилися прямо на Сніжану.

Тельмар запитливо глянув на підопічну — хотів переконатися, що вона готова залишитися з Твінсеном наодинці. Вона кивком показала, що впорається.

— Добре. Почекаю за дверима, — цілитель підвівся і вийшов із покоїв.

— Підійди до мене, — слова звучали вже не як наказ, скоріше як прохання, але рішуче. — Сядь.

Сніжана не стала сперечатися. Не лише присіла на край ліжка, а й, подібно до Тельмара, поклала руку на чоло принца. Зауважила невесело, що жар дуже сильний — під сорок.

— Я все зрозумів, — беземоційно сказав Твінсен. І від цієї беземоційності у Сніжани в грудях похололо. — Тельмар не скаже мені правди. Але в тобі, я знаю, достатньо мужності, щоб не брехати мені. Я помираю?

Питання застало зненацька. Яких неймовірних зусиль Сніжані довелося докласти, щоб не відвести очі, залишитися спокійною та незворушною.

— З чого ви це взяли, Ваша Високосте?

— Зіставив свої дитячі уривчасті спогади з тим, що відбувається зараз — ця недуга, що стрімко почалася на рівному місці, і цей незрозумілий поспіх з фестивалем…

Сніжана з гіркотою подумала, що як не шкода, але колись це мало статися. Принц розумний, і рано чи пізно здогадався б.

— Я був досить малий, коли трапився той нещасний випадок у саду. Мене переконали, що отрута чорної кобри потрапила лише на королеву. Але ж це не так? Все сходиться. Моя хвороба надто схожа на хворобу мами. З нею все відбувалося так само. Спочатку симптомів не було, але за кілька років вона раптом різко здала. Слабкість, запаморочення, лихоманка. Вона згоріла за кілька місяців. Те саме буде і зі мною?

Сніжана дивилася йому в очі і вперше бачила у Твінсені не юнака, а чоловіка. Він сильний. У ньому є стрижень. З якою холоднокровністю принц питав про свою смертельну хворобу. Не бився в істериці, не панікував. Ні інтонацією, ні жестами не видав свого розпачу. Він заслужив почути правду.

Вона стиснула його руку:

— Ваша Високосте, я не знаю, чи смертельна ваша хвороба. Скажу вам чесно, Тельмар вважає саме так. Але не я. Я маю ретельно обстежити вас. Тельмар — обдарований цілитель, але повірте, я розуміюся на медицині набагато краще за нього. Я шість років навчалася у найдосвідченіших лікарів, на рахунку яких багато врятованих життів. Не питайте де, я не можу вам цього сказати. Я зроблю все, щоб вилікувати вас. Не буду лукавити, я не знаю, чи це вийде у мене. Але я боротимуся до останньої секунди.

Вони довго мовчали. Сніжана знала — принцові потрібен час прийняти цю гірку правду. Але він знову здивував її. Знайшов у собі сили на посмішку.

— Якби ти знала, Анабель, яке це катування — бути закоханим у свого лікаря, — він відкинув ковдру. — Оглядай.

Треба віддати належне Твінсену — сьогодні він був взірцевим пацієнтом. Не дозволяв собі нічого зайвого. Сніжана провела найретельніший огляд — наскільки дозволяли допотопні інструменти. Спочатку — як сучасний лікар, потім — користуючись ментальними методами, яким навчив Тельмар. Дійшла невтішних висновків. У легенях та бронхах вона почула хрипи, горло гіперемоване, лімфовузли збільшені, суглоби болючі. Чорна еола, як і розповідав Тельмар — буквально скрізь. Якби такий стан вона діагностувала у пацієнта на Землі, призначила б негайну госпіталізацію та дообстеження — УЗД, МРТ, аналізи. Але що вона могла зробити тут і зараз? Адже навіть курс антибіотиків не пропишеш. Вона, звичайно, доручить негайно зібрати зразки місцевої зеленої плісняви, щоб зробити витяжку. Адже саме зелена пліснява продукує пеніцилін. Але Сніжана пам'ятала, що в земному світі знадобилося багато років роботи цілих наукових колективів, перш ніж вийшло виготовити з цвілі по-справжньому високоефективний препарат.