Розділ 70. Зізнання

Коробка, в якій Тельмар тримав кобру, була відкрита. Нічого не заважало тому, щоб змія висунула назовні частину свого блискучого чорного тіла. Каптур був зловісно розправлений. Кобра шипіла. Цілитель стояв всього за півметра з палицею в руці. Спершу Сніжана навіть не зрозуміла, що він робить. Чому не закривається від змії, чому тицяє в чорне блискуче тіло ціпком? Він збожеволів? Не знає, що кобра плюється смертельною отрутою?

Сніжана почала швидко спускатися приставними сходами до підвалу. Тримала кинджал напоготові, щоб у будь-який момент можна було відсікти тварюці голову. Тельмар був такий зосереджений на змії, що, здається, навіть не чув наближення Сніжани.

Долаючи останні метри, вона здогадалася, що він спеціально дражнить кобру — хоче спровокувати її агресію. Друга рука Тельмара була оголена до ліктя. Він махав нею перед страшними жовтими очима — домагався, щоб змія, захищаючись, плюнула отрутою. Але та вчинила інакше — вчепилася в руку іклами.

— Пекельна тварюка! — зі стогоном заскрипів зубами Тельмар.

У цей момент Сніжана підскочила і замахнулася кинджалом.

— Ні! — цілитель зреагував миттєво. Відтіснив Сніжану, прикриваючи кобру собою. — Не вбивай її. Вона потрібна для дослідів.

Сніжана так і завмерла з кинджалом, занесеним над головою.

Тельмар натиснув кобрі на горло, змушуючи розтиснути пащу. Швидко запхнув у коробку і прикрив кришкою.

Те, що сталося, ввело Сніжану в напівшоковий стан. Але вона не дала собі безпорадно остовпіти. Вона не мала права на шок. Потрібно було терміново надати Тельмару допомогу — з місця укусу цівкою текла кров. Сніжана не знала, чи вприснула кобра отруту під час укусу. Чи вона нею тільки плюється? Але в будь-якому випадку необхідно насамперед зупинити кровотечу.

— Де антисептики та перев'язувальні матеріали? — глянула вона на цілителя. Сніжана ще погано орієнтувалася у його склянках.

Замість того, щоб відповісти, Тельмар, морщачись від болю, невдоволено проскрипів:

— Ти зачинила двері на магічний замок?

— Ні.

— Іди зачини.

Сніжана швидко виконала команду. Тельмар тим часом, крекчучи, піднімався нагору. Вона допомогла йому. Посадила на стілець і знову зажадала:

— Де антисептики?

Той вказав кивком на потрібний стелаж.

— Середня полиця, флакон із жовтою рідиною.

Сніжана знайшла все, що треба. Розклала на столі та почала обробляти місце укусу.

— Навіщо ви це зробили? Навіщо спровокували, щоб кобра вас вкусила?

— Вона не мала кусати. Свою жертву вона атакує, плюючись отрутою. І за моїми розрахунками в неї вже мало накопичитися достатньо отрути. Зазвичай вона випускає її, варто тільки відкрити кришку. Але цього разу, вона поводилася зовсім інакше — мені довелося дражнити її, щоб змусити плюватися. І все одно вона не стала цього робити. Вирішила виявити агресію по-іншому — пустивши в хід ікла. А знаєш чому? Шкода, я це зрозумів занадто пізно. Її мішечки з отрутою виявилися порожніми.

Тельмар з осудом подивився на Сніжану. Наче це не він, а вона зробила щось не так. Наче немає нічого дивного в тому, що він щойно розповів. Начебто це нормально — змушувати змію обпльовувати себе отрутою.

— Не знаєш, чому її мішечки з отрутою виявилися порожніми? — уїдливо запитав Тельмар.

Та знала Сніжана, знала. Вже склала в голові два плюс два і все зрозуміла. Коли обстежувала підвал і з цікавості відкрила коробку, кобра випустила отруту. А нова порція накопичитися не встигла.

— Це моя провина, цілителю, — не було ніякого сенсу приховувати від Тельмара свою вилазку в цей підвал. Тим більше, лікар уже й так про все здогадався, судячи з його уїдливого докірливого погляду. — Але ж це лише на краще. Звичайний укус легко вилікувати. А що було б, якби на вас потрапила смертельна отрута? Я все одно не розумію, навіщо ви дражнили кобру, — Сніжана перестала обробляти рану і почала перев'язувати. — Ви що, хотіли проводити досліди з отрутою на собі?

Тельмар мовчав. А Сніжані і не потрібна була його відповідь — вона і так відчувала, що її здогад вірний. Вона захоплювалася самовідданістю цілителя. Але можна було обійтися і без такого крайнього ризику.

— Але ж у вас є миші. Чому не на них?

— Я пробував на мишах. Це не дало результату. Тепер тримаю їх лише як корм.

Бідолашні мишки. Сніжана закріпила пов'язку, розклала по поличках склянки та коробки і сіла на стілець навпроти Тельмара.

— Ви пішли на цей відчайдушний крок, бо сьогодні вночі принц мав особливо сильний напад?

– Отже, король тобі вже розповів?

Тельмар глибоко зітхнув.

— Не дивися на мене так захоплено. Я не заслуговую захоплення, — він приховав пов'язку, опускаючи рукав сорочки. — Я нічим не ризикував. На мене не діє отрута кобри Ллахонсе.

— Не діє?

— Так. Я представник одного з лаамарійських родів. Якщо ти справді росла в Лаамарії, мусиш знати, що місцевим не страшна отрута чорної кобри.

Здається, Тельмар здогадувався, що щодо лаамарійського походження Сніжана збрехала. Але яку таємницю він приховує сам? Сніжана відчувала, що з коброю все набагато складніше, ніж вона думає. Все-таки причетний Тельмар чи ні до трагічних подій, що сталися з королевою та принцом?

— Цілителю, то навіщо вам кобра? Для дослідів? Щоб знайти протиотруту?

Він знову зітхнув. Подивився з-під пасм з якоюсь тугою.

— Зараз так. Але раніше я тримав змій для інших цілей.

Інтуїція відразу зачепилася за слово «змій» — множина. Виходить, спочатку кобра була не одна?

— Навіщо вони вам були потрібні?

— Отрута кобри входить до складу багатьох північних зіллів. Змішана у невеликій кількості з іншими компонентами вона набуває найрізноманітніших магічних властивостей.

— Ви виготовляли на основі отрути зілля?

— Ні. Мене не цікавили зілля. Мене цікавили ліки. Отрута чорної кобри має унікальну цілющу силу, але потрібно вміти правильно підібрати склад. Чиста отрута — смертельна. Я шукав потрібне поєднання компонентів — хотів виготовити зілля для одного пацієнта.