Розділ 63. Холодний душ

Сніжана заходила до своїх покоїв з легким побоюванням — чи не виявить там букет від принца? Протягом усієї вистави Твінсен жодного разу не глянув у її бік, і вона вже майже зовсім впевнилася в думці, що Його Високість залишив ідею проявляти до неї особливу увагу. Але коли виходила з глядацької зали, спіймала на собі його погляд. Довгий і багатозначний, він ще й супроводжувався напівусмішкою. Що б це могло означати?

Квітів у покоях, на щастя, не було. І жодних інших подарунків також. Сніжана зітхнула з полегшенням — схоже, сьогодні неприємних сюрпризів не очікується. Вона, чесно кажучи, все одно не відмовилася б, щоб її покої поставили на магічну сигналізацію, як це вчора зробив Крайдан. Спалося їй безтурботно — не треба було побоюватися непроханих гостей. Але сьогодні магістр не з'являвся. І вона навіть не могла припустити, які термінові справи змусили його піти з вистави до її завершення.

Сніжана досить довго не лягала в надії, що її опікун все ж таки прийде. І справді за годину до опівночі у двері постукали. Але на порозі стояв лакей.

— Ідіть за мною, пані Анабель. Наказ Його Високості.

Он як? Все-таки цей багатозначний погляд, кинутий на Сніжану Твінсеном, був не просто так. Впертий зараза. Не надто поспішає прислухатися до батьківських настанов.

— Дозвольте дізнатися, навіщо я знадобилася Його Високості в таку пізню годину? — поцікавилася вона у лакея, виходячи з покоїв.

Сніжана майже впевнена була, що щойно отримала завуальоване запрошення на пізню вечерю на двох.

— Не можу цього знати, пані, — з чемною байдужістю відповів слуга.

Він провів її в крило принца, у його особисті покої. Відчинив перед Сніжаною двері:

— На вас чекають, — і щойно вона переступила поріг, двері за нею відразу зачинилися.

Мабуть, Сніжана правильно здогадалася — на неї чекає інтимна вечеря віч-на-віч із принцом. Вона пройшла вглиб кімнати, освітленої м'яким теплим приглушеним світлом. На язиці вже крутилися слова, які повинні були стати холодним душем для нахабника королівської крові, який, того й гляди, норовить перейти межі прийнятного. Але те, що вона побачила, позбавило її дару мови і заготовлена тирада залишилася не сказаною. Жодного накритого для трапези столика в покоях не було. А сам хазяїн напівлежав на софі, розташованій у затишній ніші. У простій сорочці з недбало розстебнутим коміром. На лобі — волога серветка. На губах — нахабна усмішка, яку принц щосили намагався приховати.

— Навіщо ви покликали мене, Ваша Високосте? — запитала Сніжана найбільш крижаним тоном, на який вона тільки була здатна.

— Анабель, підійди. Не бачиш, я хворий? — принц вказав на серветку на своєму чолі. — Я покликав тебе як цілителя.

— Як цілителя? — Сніжана підійшла ближче.

Не можна сказати, що принц виглядав хворим. Ні блідості, ні затуманеного погляду, ні страшенно наморщених мімічних м'язів. Крім серветки на лобі Твінсена ніщо не говорило про його хворобу.

— Так, як цілителя. До мене дійшли чутки, що ти вмієш зцілювати, і навіть урятувала малюка Брайза.

До кого ці чутки вже тільки не дійшли.

— Ви виглядаєте здоровим, — обвела Сніжана Твінсена арктичним поглядом. Адже він явно симулює.

— Ну що ти кажеш, я хворий, — заперечив принц, знову не стримавши підозріло задоволеної посмішки. — Ще й як хворий. Сама подумай, вчора я так і не повернувся на бал. А сьогоднішній пікнік із рухливими іграми замінили виставою. Хіба тобі це не здалося підозрілим?

Взагалі-то, і справді здалося. Особливо дивною здалася відмазка щодо поганої погоди, коли весь день сьогодні світило сонце.

— Але якщо ви хворі, чому не запросите королівського цілителя, щоб він вас оглянув?

— Він вже був у мене. Але я йому не довіряю. Хочу почути думку ще одного цілителя, — Твінсен трохи посунувся, звільняючи для Сніжани місце на кушетці.

Ні, хитра нахабна високосте, сідати впритул до вас Сніжана не збирається. Вона підсунула до софи крісло.

— Який діагноз поставив вам Тельмар?

— Сказав, що це застуда.

Твінсен раптом підхопив краї сорочки і стягнув її через голову, оголюючи торс:

— Мені потрібен медичний огляд.

Якщо таким чином він збирався збентежити Сніжану, то дарма старався. Це місцеві діви прийшли б у трепет побачивши неприкритий чоловічий торс, а їй що з того? Вона не стала сором'язливо відводити погляд. А подивитися, до речі, було на що. Гарний пройдисвіт! Треноване накачане тіло, горбисті м'язи, кубики преса.

— Я не зможу вас оглянути, Ваша Високосте, я не маю при собі необхідних інструментів.

— Я все передбачив, — Твінсен кивнув на валізку, що стояла на килимі біля софи. На його кришці Сніжана помітила знайому емблему — змію, що обвиває ніжку келиха, місцевий знак цілительства. — Тут є все необхідне.

У Сніжані боролися протилежні бажання: встати і піти чи все ж таки увійти в роль лікаря і обстежити цього симулянта? Десь на самому краєчку свідомості билася думка, що Твінсен все ж таки може виявитися чимось хворим. Адже і справді програму двох останніх днів фестивалю чомусь змінили. І ця думка змусила Сніжану залишитися.

Вона відкрила медичну валізку і якийсь час перебирала її вміст — перев'язувальні засоби, флакончики, баночки, незрозумілі інструменти, які, як здогадувалася Сніжана, могли використовуватися для пускання крові — все не те. О, а ось, здається, саме те, що вона шукала, — допотопний дерев'яний стетоскоп.

— Зробіть глибокий вдих, — скомандувала вона, приклавши один кінець трубки до грудей принца. До іншого кінця припала вухом.

Твінсен слухався.

— Ще, — вона перемістила стетоскоп. — Глибше.

Трубка була не надто довга, доводилося схилятися над принцом. Волосся спадало йому на груди. Вона заправляла його за вухо, але воно знову падало. Сніжана бачила, як Твінсену подобаються ці торкання. Іноді його вдих нагадував тихе шипіння, ніби він бореться з гострим нападом задоволення. Наскільки Твінсен завівся, стало зрозуміло, варто було опустити погляд трохи нижче пояса.