Розділ 61. Не друзі і не вороги

Демір працював у своєму кабінеті у таємній канцелярії, коли до нього зайшов Крайдан. Похмурий, злий і рішучий, ніби збирався вбити.

— Є розмова, — він щільно зачинив за собою двері, навісивши ще й магічний замок, і без запрошення підійшов до столу.

— Сідай, — запропонував йому крісло Демір.

Прихід Крайдана не став несподіванкою. Демір здогадувався, що той завітає, як тільки північниця розповість йому про те, що сталося, поки Крайдан знаходився в печері Коена.

— Не знаю, що за гру ти ведеш, але попереджаю, щоб надалі до моєї підопічної не наближався, — одразу означив мету свого візиту Крайдан.

Він завжди вирізнявся прямотою. Демір і не чекав, що той почне зі світських люб'язностей.

— Твоєї підопічної? Може, краще називати речі своїми іменами — твоєї коханки? — Демір вирішив одразу розставити крапки над і. — Я чудово бачу, що в неї до тебе зовсім не ті почуття, які має відчувати діва до свого опікуна. Як і в тебе до неї. Скажеш, ні?

У Крайдана заграли жовна на вилицях:

— У нас із нею ніколи не було любовних стосунків.

Демір лише хмикнув. У нього в таких справах достатньо досвіду, щоб помітити взаємний потяг між чоловіком та жінкою. Це не кажучи про те, що він чудово знав про ніч, проведену парочкою наодинці в таверні.

— Давай начистоту, — теж вирішив говорити прямо Демір. — Ми обидва розуміємо, що ти нічого не зможеш зробити. Скоріше навпаки. Я міг би зіпсувати тобі життя. Але зверни увагу, не став. Почнемо з того, що саме я подбав, щоб тебе випустили з печери Коена достроково. На слова вдячності навіть не сподіваюся. Імовірно, ти не подякуєш і за те, що я не доповів Його Величності про твої стосунки з… хм… підопічною. Хіба залишив би він тебе опікуном, якби дізнався, що ти розважався з нею в таверні? Хіба погодився б він залишити її на фестивалі, якби знав, що вона не така проста, як здається? Я не став показувати Його Величності лист Матері-настоятельки, де говорилося, що на північниці бачили Краплю Арата. А якби показав?

— Не корч із себе благодійника, — гнівно перебив Крайдан. — Ти не показав лист про Каплю Його Величності лише тому, що ведеш полювання за артефактом потай від короля.

— Так. Мені потрібна Крапля. Не брехатиму, що хочу отримати її для того, щоб поповнити нею королівську скарбницю. Вона мені потрібна для іншої цілі.

–— Якої?

Демір похитав головою. Він не збирався розповідати Крайдану чи будь-кому, для чого полює за артефактом. У нього є таємниця — давня та дуже болісна. У його таємниці великі карі очі. Вони вміють вийняти душу. Коли він заглядає в них, його пекельно палить почуття провини.

— Моя маленька, я все виправлю, — обіцяє він їй щоразу. І він виправить. Ось тільки дістане артефакт…

— Яка в тебе ціль? — Крайдан повторив своє запитання.

— Це не важливо, — витримав його важкий погляд Демір. — Мені потрібна Крапля і буде краще, якщо північниця віддасть її добровільно.

— Я тобі вже казав, що вона не має артефакту. Послушниці помилилися. Ти сам знаєш, що діви, обмазані заспокійливими оліями, зовсім не в собі. Дай Анабель спокій.

Голос Крайдана звучав загрозливо. Але що він може зробити Деміру? Розкаже Його величності, що Демір веде свою гру за його спиною? Але тоді Крайдану доведеться розповісти королю і про те, що у північниці бачили Краплю Арата. Свою пасію він видавати не буде — надто прив'язався до неї. А отже, і Демірові нема чого боятися.

— Чого ти так захищаєш коханку? Вона стала тобі дуже близька? Засіла у серці? Тоді ти мене зрозумієш. Не лише ти багато на що здатний заради захисту тих, хто тобі дорогий, — Демір глянув уважно. — З нас із тобою не вийшло друзів, але не думаю, що нам вигідно ставати ворогами.

Він пропонував Крайдану пакт про ненапад. На цьому етапі це було вигідно обом.

— Не знаю, яка у тебе мета — припускаю, що досить шляхетна. Але ти граєш брудно, — похмуро відповів Крайдан. — Я не дам тобі використовувати Анабель у своїх іграх, — він підвівся і вийшов з кабінету.

Демір дочекався, поки за Крайданом зачиняться двері, і перевів погляд на вікно. Він не бачив, що там за склом. Перед очима знову постали великі карі очі…