Розділ 54. Невідкладні державні справи

У Арттерика на язиці крутилися різкі, мов ляпаси слова. Хлопчисько хотів його позлити? У нього вийшло. Але Арттерик поки що стримував емоції — не можна привертати зайвої уваги. І так сьогоднішній бал дасть безліч приводів для пліток.

Жорстким поглядом він наказав синові зайняти місце поряд із собою у бічній ложі, звідки королю належало дивитися виступ оперної діви. І коли та заголосила, нарешті дав вихід гніву.

— Ти розчарував мене, Твінсене. Поводишся не як чоловік, а як примхливий хлопчисько, — Арттерик одразу вдарив по самолюбству. Нехай хлопець знає, як його поведінка виглядає зі сторони.

— Чим ти незадоволений, батьку? — син глянув із викликом. — Я роблю те, що від мене вимагається. Я зустрів біля входу всіх дів, кланявся їм як бовдур, і відкрив бал, як тільки ти оголосив про його початок.

— Ти чудово розумієш про що я, — прогарчав Арттерик.

— Про те, що не вибрав собі в партнерки одну з фальшивих манірних ляльок? — Твінсен теж був злий. Такий злий, що, здавалося, гнів батька був йому байдужий. — Я запросив на танець ту єдину, з ким хотів би танцювати.

Арттерик почав втрачати терпіння. Упертий хлопчисько ніби не чув його. Ні краплі каяття в його словах — лише зухвалість.

— Чого ти хочеш досягти? Намагаєшся перетворити фестиваль на фарс? Ти що, не розумієш, як жалюгідно виглядаєш у своїй спробі позлити мене?

— У мене і в думках не було злити тебе, — обдарував короля син палючим поглядом.

— Чим же тоді забита твоя голова? Де твоя твердість? Де вірність обов'язку? Де якості, гідні майбутнього короля? Подумай хоча б про те, як ти виглядаєш в очах юних дів, одна з яких стане згодом твоєю дружиною. Не будь посміховиськом! — Арттерик спеціально підбирав такі слова, щоб зачепити якомога болючіше.

— Мені байдуже, що про мене думають ці ляльки, — зневажливо кинув Твінсен. — А тій єдиній, чия думка мені не байдужа, стати моєю дружиною не судилося, — гнів проступив на його вилицях нерівними червоними плямами.

Арттерика раптом кольнув неприємний здогад:

— Стривай. Так ти під її впливом. Північниця застосувала до тебе якийсь з лаамарійських прийомів, — у Арттерика дихання збилося від люті. Він почав нишпорити поглядом по залі в пошуках дівчини. Наскільки було необачно повірити, що вона не має дару жіночого впливу на чоловіка. — Вона за це відповість, — процідив крізь зуби.

— Ні, батьку, ні, — зі щік сина миттю зійшла фарба, — Не здумай ні в чому звинувачувати Анабель. Вона не давала жодного приводу. Вона уникала мене, намагалася триматися подалі всіма доступними способами. Це я переслідував її! — Твінсен дивився прямо і важко дихав.

— Ех, сину, сину, що ж ти робиш? — похитав головою Арттерик.

Злість ущухла. Батьківське серце охопила туга впереміш із жалем. Його хлопчик ще такий юний, такий імпульсивний, такий наївно прямолінійний у своїх почуттях. Він ще не пройшов той період, коли за захопленням і поривом приходить стриманість та мудрість. Він справді ще не готовий до сімейного життя. Арттерик занадто квапить його — від цього і походить цей дурний юнацький протест. А король навіть не може сказати, навіщо потрібен цей поспіх.

— Якщо вирішиш когось покарати, не її — мене, — кинув Твінсен із викликом. Він ще більше зблід і відкинув голову на спинку крісла.

— Тобі погано? — занепокоївся Арттерик.

— Все нормально, — сказав син знекровленими губами.

Але король бачив, що Твінсену зле. Йому вочевидь бракує повітря. Що це? Прояв хвороби? Низка тривожних думок затопила свідомість.

— Ходімо, — скомандував Арттерик рішуче.

З ложі був прямий вихід у коридор. Твінсен підвівся і пішов за батьком. Арттерик бачив, яких зусиль довелося докласти сину, щоб вийти з ложі майже бадьорим кроком. Тільки в коридорі, де не було жодної душі, Твінсен дозволив собі знесилено притулитися до стіни.

Оперна прима заливалася на всі лади. Найчистіший голос виводив віртуозні рулади — заслухаєшся. Але Сніжана не могла насолоджуватися її співом. На душі було надто тривожно. Бал сьогодні пішов зовсім не за планом. Вона відчувала, що в залі немає жодної людини, кому було б до вподоби, що північниця виявилася першою партнеркою Його Високості. А вже його запрошення на другий танець, що виходило за всі рамки... Сніжана ловила на собі косі погляди. Неприязнь, заздрість, іноді щире здивування. Та вона й сама дивувалася, навіщо Твінсен влаштував цей демарш.

Боковим зором вона поглядала на ложу, з якої за виступом прими стежили король і принц. Сніжана не сумнівалася, що Арттерик зараз метає громи та блискавки і вправляє синові мізки.

Крайдан тримав Сніжану за лікоть і теж напружено стежив за королівською ложею. Він нічого не говорив, але Сніжана і без слів розуміла, чим він стривожений. У всьому, що сталося, король може звинуватити Сніжану. Адже тут це вже традиція у всіх бідах робити винними жителів півночі.

Раптом погляд Арттерика почав прочісувати зал. Здавалося, король шукає саме її. Крайдан зробив крок уперед, ніби хотів затулити від крижаного погляду, що виморожує. Але Його Величність, не закінчивши сканування, знову обернувся до сина. За кілька хвилин вони обидва покинули ложу. Сніжана чомусь відчула ще більшу тривогу.

Прима виконала кілька арій. І, здавалося б, настав час продовжити бал. Але маестро не наважувався, бо ні король, ні принц поки що не повернулися. Примі довелося співати ще і ще. Нарешті, перед гостями з'явився один із Радників короля і оголосив:

— Невідкладні державні справи не дозволяють Його Величності та Його Високості повернутися до гостей. Але Його Величність розпорядився продовжити бал. Маестро, прошу.

  По залі пройшов здивований шепіт. Проте досвідчений маестро швидко заволодів увагою публіки. Вже за кілька хвилин на паркеті кружляли пари. До Крайдана підійшов Радник, який приніс новину про невідкладні справи королівських осіб, і відкликав поговорити. Сніжана залишилася спостерігати за танцями з дальнього кінця зали.