Розділ 38. Дежавю

Як блискавка в голові проскочила думка — дотягнутися до важкої вази на тумбочці. За допомогою такої зброї можна будь-якого бугая запросто вивести з ладу на деякий час. Але Сніжана не зробила цього, а лишилася лежати нерухомо, бо наступним її відчуттям стало стійке дежавю.

Чоловіча долоня несміливо і ніжно лягла на плече. Ледве торкаючись, погладила його. Пальці тремтіли.

— Яка ж ти все-таки гарна, Бель, — розрізнила Сніжана шепіт на межі чутності.

Розплющила очі, вже знаючи, кого побачить.

— Йоханнес???

Так, це був він — послушник, через якого вона і опинилася в цьому світі. З побожним трепетом на Сніжану дивилися його карі захоплені очі. Тільки цього бракувало! Звідки він тут узявся? Гаразд, ваза скасовується. З Йоханнесом Сніжана впорається і без завдання йому тяжких тілесних ушкоджень.

— Навіщо ти тут? — суворо зиркнула вона на послушника, скидаючи його долоню з плеча.

— Я так завинив перед тобою, моя прекрасна Бель, — повернути долоню на плече Йоханнес не наважився, зате підхопив руку, щоб піднести до губ.

Сперечатись Сніжана не збиралася: що правда, то правда. Але з'явився він тут навіщо? Вибачення просити?

— Як ти сюди пробрався?

— Краще не питай, Бель, мені довелося… піти на багато чого… — Йоханнес зам'явся, — краще не питай.

— Ти хоч розумієш, що тебе знову посадять у карцер за те, що втік з обителі і проник у палац?

— Нехай! — твердо сказав Йоханнес. — Я готовий на будь-які страждання, аби допомогти тобі, Бель. Я дуже винен перед тобою, — покаянно схилив він голову.

— Чим же ти мені допоможеш?

— Поверну назад.

— Як? — примарна надія змусила її різко сісти на ліжку.

— Проведу зворотній ритуал.

— Хіба це допоможе?

Сніжана пам'ятала слова Магістра про те, що записи на аркуші послушника жодного відношення до переміщення між світами не мають.

— Допоможе.

— Ні. Твій ритуал призначений для виникнення видінь, а я жива, як бачиш.

— Бачу, — він переривчасто вдихнув і знову став сміливим настільки, що провів долонею по плечу. — Коли я відбував покарання, я весь час думав про тебе. Уявляв… — Йоханнес зніяковів. — Але не тільки. Я думав, чому з'явилася ти, а не видіння. І зрозумів, що у записи про ритуал вкралася помилка. Це цілком можливо. Інформація про ритуал кочує з обителі в обитель, переписується іноді зі старих потертих аркушів, іноді записується на слух.

Сніжана теж припускала такий варіант. Ще з самого початку вона вважала, що або сам Йоханнес щось наплутав, або йому дістався аркуш зі спотвореними записами.

— Треба провести ритуал — точно всі ті ж дії, тільки в зворотній послідовності — і ти повернешся туди, звідки я тебе переніс. Ти хочеш додому, моя прекрасна Бель?

— Ще й як! — вчепилася в його руку Сніжана.

Потрапити додому. У цивілізацію. Де ніхто не кине на тебе косий погляд, лише за те, що в тебе темне волосся. Де жінці не товкмачать з презирством, що вона не може бути цілителем, тому що жінка. Де Світлана, сусідка по кімнаті, вже напевно божеволіє від хвилювання, куди поділася Сніжана. А професор Черняк уже вліпив двійку із загальної хірургії за те, що пропустила залік… Як же Сніжана сумує за домом! Як нестерпно до печіння в грудях хоче повернутися!

— У мене все готово, Бель. Я можу почати зараз.

Що як у Йоханнеса все вийде? Надія билася прискореним пульсом у скронях. Утік не втік, а побігти можна.

— Починай!

Він глянув на неї трохи затуманеним поглядом. Прошепотів нерішуче:

— Можна, перш ніж почати, попросити тебе про дещо?

Вона кивнула головою.

— Про поцілунок… — навіть у напівтемряві Сніжана розгледіла, як щоки Йоханнеса залила фарба. — Потім, коли мене знову покарають, я згадуватиму його, і він служитиме мені втіхою.

Заради того, щоб повернутися додому, Сніжана була готова не те що Йоханнеса поцілувати, а хоч чорта лисого. Вона поклала йому руки на плечі. Він здригнувся від цієї простої ласки, напружився, затамував подих.

Сніжана цнотливо торкнулася губами його губ. Але йому вистачило й цього. Він чуттєво застогнав. Закрив очі — мабуть, щоб краще прожити і запам'ятати цю солодку мить.

Вона дала йому кілька секунд, потім відсторонилася.

— Яка ти нестерпно жадана, моя прекрасна Бель, — з благоговінням і болісною тугою видихнув Йоханнес. — Я буду сумувати за тобою.

Він підвівся з ліжка і дістав якийсь флакончик із кишені штанів. Зараз розпочне ритуал?

— Ти готова?

— Стривай, — зупинила його Сніжана.

Не лише Йоханнес сумуватиме за нею. Є ще одна людина в цьому світі, яка теж не залишиться байдужою, якщо Сніжана безвісти зникне. Крайдан. І хоч у нього все налагоджується — він помилуваний королем і отримав шанс повернутися до щасливого сімейного життя, але зникнення Сніжани викличе у нього тривогу. Їй не хотілося, щоб хоч щось затьмарювало його щастя.

— Йоханнесе, я виконала твоє прохання, обіцяй, що виконаєш моє.

— Все, що забажаєш, Бель.

— Якщо в тебе все вийде, якщо я дійсно після ритуалу зникну звідси, знайди спосіб дати знати Магістрові Крайдану, що зі мною все добре — що я повернулася додому.

Слова пролунали схвильовано. Йоханнес це помітив.

— Не хвилюйся, Бель. Я йому все передам.

Сніжані вистачило цієї обіцянки. Вона відчувала, що для Йоханнеса підвести її — подібно до смерті.

— Починай! — скомандувала вона. — Що мені робити?

— Просто ляж і розслабся. Не опирайся тому, що відбуватиметься з тобою.

Вона послухалася. Відкинулася на подушки. Щоправда, розслабитись не вдавалося. Хвилювання лише наростало. Серце мчало в гіпертонічному ритмі. Невже жах останніх днів скоро закінчиться?

Йоханнес збовтав рідину у флаконі та відкрив його. Крапнув краплю на вказівний палець. Почав креслити ним у повітрі руни — просто над Сніжаною, в кількох сантиметрах. Він щось шепотів незнайомою мовою. Слова зливалися у монотонний гул. У них чувся шелест листя, шарудіння трав, подих вітру.

Всю увагу Сніжана мимоволі сконцентрувала на пальці, що виводить складні знаки. Голос продовжував нашіптувати нескінченну співучу потойбічну в'язь звуків: