Розділ 34. М’яке покарання

Коли Твінсен вийшов з кабінету, Арттерик мимоволі посміхнувся. Він давно не бачив рум'янця на щоках сина. І нехай фарба проступила від гніву, але це набагато краще, ніж блідість та кола втоми під очима.

Щоразу, коли він бачив Твінсена втомленим, туга стискала серце. Туга і страх, що сумний день, коли втратить сина, дедалі ближче. Але сьогодні в його душу закралася несподівана невиразна надія. Як потопаючий чіпляється за соломинку, так Арттерик ухопився за слова північниці про те, що вона має дар цілительства. Вона говорила так упевнено, що він ладен був їй повірити. Його думки навіть пішли далі. Якщо північниця і справді обдарована, то її дар унікальний. Унікальний хоча б тому, що жінкам не дано бути цілительками. І якщо все-Творець вирішив одну з них все ж таки обдарувати своєю милістю, це багато про що може свідчити.

Звичайно, Арттерик поки не довіряє діві настільки, щоб розповісти про хворобу сина. Навколо неї цілий шлейф туману. До неї треба придивитися. Тому залишити її у палаці як учасницю фестивалю — найкраще з можливих рішень, яке вбиває двох зайців.

— Ваша Величносте, Магістр Крайдан за вашим наказом доставлений, — у кабінеті з'явився гвардієць.

— Введіть його.

У цієї північної діви та Крайдана, схоже, склалися досить довірчі стосунки. Цим можна було скористатися. Арттерик вирішив пом'якшити Магістру покарання. Він уже встиг охолонути щодо Крайдана. Зрештою, північниця права, ми всі здатні на відчайдушні кроки, коли йдеться про близьких.

Крайдан дивився на Арттерика, намагаючись зрозуміти, що той задумав. Чому зупинив обряд?

— Я розсудив, що запечатувати дар одному з найсильніших магів королівства нерозумно. Твої здібності можуть стати в нагоді короні, — пояснив король. — Ти дуже розчарував мене, але я взяв до уваги причини твого вчинку і вирішив пом'якшити покарання. Тебе відправлять у печери Коена. Перебування там віч-на-віч зі своїми думками піде тобі на користь.

Печеру Коена інакше називали печерою похмурих дум. У ній складно перепліталися ментальні поля, перекручувалися, нашаровувалися одне на інше. Вони терзали будь-кого, хто потрапляв туди, пролазили в саме нутро, діставали назовні спогади про всі скоєні гріхи. Повторювали це болісно знову і знову.

— Пробудеш там два дні, — додав Арттерик.

Крайданові здалося, що йому почулося. Не про роки, не про місяці, а про дні? Якими б болісними не були думи в печері Коена, але все ж таки термін у два дні виглядав невиправдано м'яким.

— Чому два? — мимоволі перепитав Крайдан.

— Тому що потім ти будеш потрібен мені тут. Я призначаю тебе опікуном Анабель із Лаамарії на весь час фестивалю.

— Опікуном? — рішення короля здалося настільки несподіваним, що Крайдан спочатку навіть не зрозумів мотивів.

— Так, опікуном. Вона сирота. Займатися пошуком її далеких родичів ніколи. Тебе ж, як я помітив, вона поважає як батька. Відповідатимеш за її безпеку. А заразом приглянеш, щоб не наробила дурниць.

Крайдан не знав, як ставитися до сказаного. Після розмови з Деміром його мучило занепокоєння за Сніжану. Він відчував, що той розпочне брудну гру. Крайдан жадав отримати можливість захистити її від нього. І ось така можливість подарована йому самим королем. І він, певна річ, її не проґавить. Але чи знає Арттерик, що ця частина його наказу стане для Крайдана справжнім покаранням? Магістр давно був чесний із собою. Сніжана викликає в ньому зовсім не ті почуття, які має відчувати опікун до своєї підопічної та зовсім не ті почуття, які має відчувати одружений чоловік до чужої жінки. Крайдан, звісно, не дасть їм волю, нічим не проявить, але знає, що це буде болісно.

— Іди, — розпорядився король.

— Ваша Величносте, якщо я призначений опікуном Анабель, дозвольте перед тим, як відбути в печеру Коена, переговорити з нею.

Крайдан хотів встигнути попередити Сніжану, що Демір знає про Краплю Арата. Його не буде у палаці два дні. За цей час Демір уже може підлаштувати пастку. Їй треба бути обережною.

— Добре. Але в тебе не більше півгодини.