Розділ 32. Зала Айцеліус

Демір зайшов у Залу Айцеліус — кругле приміщення, розташоване у підземеллі королівського палацу. Найенергетичніше сильне місце у всьому королівстві. Тут проводять найбільш небезпечні та найскладніші ритуали. З хвилини на хвилину сюди мають доставити Крайдана. Король наказав запечатати його дар. А хто може запечатати дар другого за силою мага королівства? Лише перший за силою — Демір.

У Залі панував морок, особливо густий по периметру. Центр освітлювався тьмяним блакитним світлом. Давніх рун, вибитих на стінах, не було видно, але Демір відчував їхню енергію. Він любив це місце. Тут особливо виразно відчуваєш свою силу, яка підживлюється силою давньої первородної магії.

Гвардійці привели Крайдана і швидко покинули Залу. Ті, хто не наділені даром, не виносять довгого перебування тут. Вони залишилися віч-на-віч — два сильних мага. Ніколи не були друзями, але добре знали один одного. Крайдан рішуче став у центрі — рівно під блакитні промені.

— Починай, — кинув похмуро.

Його рішучість викликала повагу. Але лише вона. Демір багато чого не розумів у Крайдані. Часом Магістр здавався йому непослідовним і схильним до непотрібних почуттів.

— Не поспішай, — у Деміра був свій сценарій. — Спочатку ознайомся ось із цим.

Він простягнув Крайдану лист від Матері-настоятельки. Поки очі Магістра бігали по рядках, Демір уважно стежив за його мімікою, але жоден мімічний м'яз не сіпнувся — Крайдан не видав емоцій, ніби щойно прочитав текст, не набагато цікавіший за кулінарний рецепт. Але Демір був упевнений, що в Магістрі зараз вирують пристрасті.

— Тепер розумієш, через що всі твої біди останніх днів? Даремно не слухав моїх застережень. Ця північна діва — з порочного опального роду. Має небезпечий дар. Вона не лише на мене намагалася наслати пристріт, головна її ціль — ти.

Крайдан усміхнувся, не приховуючи легкої зневаги.

— Повірив нісенітницям, які привиділися послушницям? — він приклав долоню до паперу, і той почав чорніти і зминатися, поступово перетворюючись на попіл.

Демір не став зупиняти Крайдана. Нехай розважається, поки дар не запечатаний.

— Під дією заспокійливих масел, якими постійно обмазують сестер, вони втрачають здатність мислити ясно, — Магістр струсив попіл з рук. — Я бачив на шиї у Анабель кулон, про який тут йдеться. Це не Крапля Арата, а дешева жіноча дрібничка, що лише віддалено нагадує артефакт.

— Припустимо, — спокійно відреагував Демір, хоча й не повірив Крайдану. — Нехай це дрібничка. Але вона мені потрібна. Я можу замовити за тебе слово перед королем, щоб він пом'якшив покарання, якщо пообіцяєш добути цю дрібничку для мене.

Крапля Арата — унікальний артефакт. Демір давно на нього полював. Витратив кілька років життя — скрупульозно вивчав факти. Все безуспішно. То нападав на слід, то знову губив його — надія танула. Здавалося, ніби Крапля безвісти зникла з цього світу. І раптом такий успіх!

Але знати де артефакт — це ще не заволодіти ним. Краплю Арата не можна відібрати. Вона втратить силу, якщо опиниться в руках людини, яка не належить до роду Магвайр-л'Арата. Лише якщо артефакт буде добровільно відданий, він збереже свої властивості. Деміру здалося, що у Крайдана з північницею склалися довірчі стосунки, а отже, йому під силу переконати діву зробити йому подарунок.

Крайдан знову посміхнувся зі зневагою.

— Мені здавалося, що це чоловіки повинні дарувати жінкам прикраси, а не навпаки.

— Я хотів якнайкраще, — байдуже знизав плечима Демір. — Я сам знайду до діви підхід, якщо ти не бажаєш співпрацювати, — він постарався, щоб слова пролунали двозначно, з натяком на близькість.

Демір трохи блефував. Звичайно, якщо Крайдан відмовиться від угоди, Демір сам візьметься за діву. Але він добре пам'ятав, чим закінчилася його спроба фліртувати з нею. Доведеться діяти витонченіше. З північницею, яка має порочний дар, треба бути обережним.

Своєю останньою фразою Деміру вдалося зачепити Крайдана. Він помітив, як той напружився. Його жалить думка, що Демір розважатиметься з його утриманкою, коли самого Крайдана відправлять у заслання або за ґрати.

— Повір, мені не принесе задоволення запечатувати твій дар, — продовжив гру Демір. — Навіть якщо король не прислухається до мого прохання і не пом'якшить тобі покарання, я міг би провести ритуал, не використовуючи всі руни — так, щоб втрата дару виявилася не незворотною. Я чекаю лише твоєї згоди на угоду, від якої виграємо ми обидва.

— Угоди не буде, — граючи жовнами, відповів Крайдан, і похмуро скомандував: — Починай.

Демір відійшов до стіни. Підійшов до головної руни — руни Айцеліус. Спіймав потік енергії, що йде від неї, сконцентрувався. Він не брехав Крайдану, коли казав, що йому не принесе задоволення запечатувати його дар — йому справді було це неприємно. Але якщо не вдалося отримати Крайдана в союзники, його потрібно нейтралізувати, щоб не заважав Деміру йти до мети.

Тяжка похмура сила руни Айцеліус повільно приглушувала блакитне світло, що лилося на Крайдана. Демір був готовий розпочати ритуал. Але в цей момент до Зали несподівано увійшов старший гвардієць і, кривлячись від магічної енергії, що наповнювала простір, сказав:

— Його Величність наказав зупинити ритуал і привести Магістра Крайдана до його кабінету.