Розділ 30. Відповідає майже всім вимогам

— Ваша Величносте, Анабель із Лаамарії за вашим наказом доставлена, — доповів гвардієць.

— Нехай увійде, — розпорядився Арттерик.

Діва пройшла на середину кабінету та граціозного схилила голову. Він мовчав — задумливо роздивлявся її. Вродлива. Занадто гарна. Втім, Крайдан його попереджав про це. Він відразу сказав, що її не можна назвати непомітною. Натомість запевнив, що вона відповідає решті вимог, які озвучив король. Стримана, вихована, розумна. І в жодному разі не намагатиметься сподобатися принцу і стати його дружиною. Але чи це так?

Арттерик як нікому довіряв Крайдану. Однак після його сьогоднішнього несподіваного зізнання гіркота розчарування стерла довіру геть-начисто. Як він міг порушити обов’язок, поставити особисті інтереси вище за інтереси королівства? Як міг взяти один із найцінніших артефактів, охороняти які йому було довірено? Як міг так бездарно знищити його? Арттерик поки що не вирішив, яке покарання заслужив Магістр. Наказав спочатку позбавити його магії, запечатавши дар, і взяти під варту. Потім подумає, як із ним вчинити. Наразі його більше хвилювало питання фестивалю наречених. Арттерик розпорядився розпочати його за три дні. На той час йому потрібно підібрати дівчину на роль північної нареченої. Часу дуже мало. А підходящих кандидатур йому назвали лише одну. І вона зараз стоїть перед ним.

Він знову зміряв її довгим поглядом. Зовні спокійна. Ні потупленого погляду, ні переполохано бігаючих очей. Вміє себе тримати. Він знав, що їй зараз страшно. Інакше і бути не може. Він спеціально дав розпорядження гвардійцям не говорити про те, чому наказав доставити її до палацу. Вона й гадки не має, чи чекає її королівський гнів чи милість. Але хвилювання не позначилося на її обличчі. Крайдан попереджав, що Арттерик буде здивований її стриманістю та стійкістю. Магістр правий — Арттерик здивований. Не очікував, що юна діва може так володіти собою.

— Підійди, — скомандував він.

Діва наблизилася. Ступала велично, змушуючи почати поважати себе.

— Дивись мені в очі, північнице.

Вона підвела на нього сміливі сині очі. Знову промайнула думка про те, наскільки ж вона диявольськи гарна.

— Відповідатимеш на мої запитання однозначно та коротко: лише «так» чи «ні». Не раджу брехати, якщо не хочеш дізнатися, що таке королівський гнів. Зрозуміла?

Відповіддю було коротке «так».

Арттерик умів тиснути. Видавав запитання жорстко та хльостко.

— Ти колись навчалася у закритих заборонених школах Півночі?

— Ні.

— Входиш у якийсь із закритих заборонених орденів Півночі?

— Ні.

— Твої батьки дотримувалися крамольних поглядів бунтівників Півночі?

— Ні.

— Маєш ментальні здібності жіночого впливу на чоловіків?

— Ні.

— Чи маєш ти любовні почуття до принца Твінсена?

— Ні.

— Ти хотіла б стати дружиною принца Твінсена?

— Ні.

Вона жодного разу не відвела очі, навіть не кліпнула. Не робила паузи перед відповідями. Вони давалися їй легко. Арттерик не відчув брехні. Наступне питання поставив м'яко.

— Ти знаєш, навіщо сюди запрошена?

— Ні.

— Ти будеш представницею Півночі на фестивалі наречених.