Розділ 27. Вона і так настраждалася

Крайдан пропустив між пальцями пасмо її волосся. На дотик воно виявилося саме таким, як він уявляв — м'яким та слухняним. Він хотів запам'ятати це відчуття. Запам'ятати пронизливий погляд її синіх очей, що виймає з тебе душу. Запам'ятати кожну рису обличчя. І це уривчасте дихання.

Крайдан не пам'ятав, щоб колись відчував так глибоко та гостро. Він думав, що останні дні свободи будуть отруєні тяжкими думками, але ця синьоока дівчина з іншого світу наповнила їх змістом.

Вона не схожа на жодну жінку, яку йому доводилося зустрічати. Його підкорив її сильний характер. Відважна, прямолінійна, наполеглива. Вона не боїться сказати те, що думає, а думки її бувають напрочуд зухвалими і сміливими для її молодого віку.

Вона не фліртувала з ним, не намагалася використовувати жіночу чарівність, якої в неї через край, але все одно щохвилини запалювала в ньому бажання. Це її диявольське мереживо, яке вона назвала еластаном, воно так і стояло перед очима. У думках він дозволив собі відігнути його край і торкнутися ніжної шкіри. У думках він дозволяв собі навіть більше. Але був безжально суворий із собою, заборонивши хоч єдиним жестом проявити свої недозволені помисли. Навіть за руку її не брав.

Але сьогодні, в останній день, він може дозволити собі прощальний поцілунок. Він знав, що вона дозволить. Притягнув її до себе, відчуваючи, як напружується в ньому кожен м'яз. Вона пахла морозним ранком, свіжістю та свободою. Забороненою таємницею, яку хочеться розгадувати.

— Ти гарна, Сніжано. Обурливо гарна…

Він припав до її губ рвучко. На кілька хвилин перестав стримувати себе. Зробив усе, що хотів, з її ніжними губами і насолодився її зухвалою відповіддю, дивуючись тому, яку владу вона має над ним…

— Прощавай, — ледве змусив себе випустити її. — Бережи себе. Я знаю, у тебе все вийде. Ти повернешся додому і будеш щаслива.

Він різко розвернувся і пішов геть.

Сніжана дивилася, як він іде. Губи горіли від поцілунку. Такого поцілунку у її житті ще не було. Обурливо чуттєвого, невідворотного, проникливого. Гіркого. Так, поцілунок мав гіркий присмак розставання. Груди палило від усвідомлення, що на Крайдана чекає попереду. Його життя скоро перетвориться на пекло. Сніжана лікар, її покликання — рятувати життя. І життя цього чоловіка хотілося врятувати як ніколи. Але що вона могла вдіяти?

— Магістре, — зупинила його. Зупинила, щоб поставити запитання, яке викличе гнів. Але вона не могла не спитати. Жорстко, безжально, наче хірург, що працює гострим скальпелем: — Чому ви хочете взяти на себе провину людини, яка вас зрадила?

  Крайдан завмер, але не став розвертатися до Сніжани. Навіщо вона спитала? Він не хотів зараз про це думати. Спробував заглушити спогади, але вони вже вирвалися з-під контролю, затопили свідомість, заволоділи всім єством.

…Так, це була зрада. Альміра діяла цілеспрямовано та цинічно. Її план проникнення в королівську скарбницю був простим і підлим.

У них давно були прохолодні стосунки. Нав'язаний обов'язком шлюб не зробив їх близькими людьми. Останнім часом Альміра стала особливо непривітною та дратівливою. Однак того дня вона зранку була усміхненою. Запропонувала провести вечір разом, повечеряти. Крайдан не відчув підступу. Нехай між ними не було палких почуттів, але все ж таки запідозрити свою дружину в чомусь поганому він не міг. А даремно. Вона обпоїла Крайдана якимось мерзенним снодійним зіллям, щоб з сонного зняти артефакт — магічну печатку, яку він носив на шиї. За допомогою неї вона змогла відкрити королівську скарбницю та викрасти Намисто Дару.

Коли Крайдан прокинувся, він зрозумів, що щось не так. Печатка вже висіла у нього на шиї, але він відчував, що нею користувалися. Зіставити події виявилося нескладно. Крайдан одразу запідозрив, що це Альміра брала її. Він забіг у її кімнату в нестямі від гніву. Докази шукати не довелося — розірвана нитка Намиста Дару лежала на ліжку поруч із дружиною.

— Що ти накоїла?

У Крайдана в очах потемніло — артефакт знищено. Знищено бездарно та безповоротно. Вся його магічна сила випущена враз. Він перетворився на непотріб. Навіщо Альміра це зробила?

— Я хотіла врятувати нашу дитину, — заридала вона. — Я не казала тобі, але я завагітніла. Вже три місяці як. Я боялася, що станеться те саме, що сталося два роки тому.

Все-Творець довго не давав їм немовля, але два роки тому Альмірі вдалося зачати. Проте виносити дитину вона не змогла.

— Я відчула, що це станеться знову. Відчула, що можу втратити малюка. Лише магія могла мені допомогти. Тільки найсильніший артефакт. Тому й наважилася на цей крок.

Вона відігнула край ковдри, і Крайдан побачив, що нічна сукня Альміри в крові.

— Але артефакт не допоміг, — ще сильніше заплакала вона.

Гнів минув. Залишився лише біль. Чому вона не розповіла про все Крайдану? Чому вирішила діяти за його спиною? Намисто Дару — сильний артефакт, але ним потрібно вміти керувати. Серед його властивостей є і захисні, але захищає він не від хвороб, а від стихій. Альміра повелася легковажно. Але він пробачив. Хто не пробачить жінці божевілля, викликане страхом втратити дитину? Простив і сумував разом із нею через втрату.

— Чому вона це зробила? — слова пролунали зовсім поряд. Сніжана нечутно підійшла до Крайдана.

Він розвернувся до неї:

— Вона намагалася врятувати нашу ненароджену дитину, але в неї не вийшло. Вона й так постраждала. Це покарання я візьму на себе.

Не кажучи більше ні слова, Крайдан вийшов за двері.