Розділ 24. Всі ми хворі

Що ближче до цілі, то більше наростало хвилювання. Що буде, якщо королівський цілитель не захоче мати зі Сніжаною нічого спільного? Куди їй податись у цьому чужому світі? Тривога не давала захоплюватися пишною красою королівського палацу. Очі не чіплялися за деталі. Запам'яталося тільки, що як зовні, так і всередині панувала розкіш. Мармур, позолота, благородне червоне дерево, парчеве драпірування — все це калейдоскопом пропливало повз, ніби бліц-екскурсія музеєм — не пробирало.

Магістр добре орієнтувався у палаці — вибирав пусті коридори, і нарешті вивів у крило, яке назвав обителлю королівського цілителя. Тельмару відвели величезні простори — одразу відчувалося, що він тут велике цабе. Сніжана нарахувала щонайменше п'ять дверей. Мабуть, якісь лабораторії. Для чого? Виготовляти зілля з трав? Вона погано уявляла собі роботу середньовічного цілителя.

— Спочатку я поговорю з Тельмаром віч-на-віч, — Крайдан залишив Сніжану на софі в невеликому холі, а сам увійшов в одні з цих п'яти дверей. Очевидно, за ними розташовувався кабінет Тельмара.

Залишившись на самоті, Сніжана ще більше розхвилювалася. Як вона доводитиме цілителеві свої здібності? Їй пощастило, що Крайдан став свідком того, як вона рятувала Деміра від ядухи. Він був вражений і тому повірив. Але розраховувати на таку удачу вдруге не варто. Навряд чи хтось давитиметься виноградом на очах Тельмара. Сніжана стала перебирати свої знання, намагаючись зрозуміти, які з них можуть здивувати середньовічного цілителя, але при цьому не змусять його запідозрити у ній відьму.

— Що така прекрасна діва робить біля кабінету цілителя? — приємний чоловічий голос вирвав із роздумів. — Ти хвора?

Голос доносився звідкись зверху та збоку, звідки долинати начебто не повинен. Сніжана здивовано розвернула голову і побачила чоловіка, який безцеремонно прилаштувався прямо на спинці софи. Одна нога зігнута в коліні, інша безтурботно похитується.

— Дозвольте представитися — придворний блазень, Мерфіль, — посміхнувся він.

Те, що перед Сніжаною блазень, можна було б легко зрозуміти, навіть якби він не назвався. Його одяг був дуже схожий на той, який носили блазні в історичних фільмах. Ковпак з ослячими вухами, до кінчиків яких були прикріплені бубонці, фестончастий комір, квітчастий жилет і вузькі штани-панчохи з тканин контрастних кольорів: права штанина — червона, ліва — зелена. На ногах м’які туфлі. Напевно, тому Сніжана і не чула звуку його кроків.

— Анабель, — вирішила проявити ввічливість Сніжана.

Блазень зігнувся, щоб підхопити її руку і поцілувати. Бубонці брязнули. Його рухи були одночасно витончені та комічні.

— То чим ти хвора, прекрасна Анабель?

При всьому своєму безглуздому одязі, блазень відразу викликав симпатію до себе. Лукава приваблива посмішка підкуповувала.

— З чого ти вирішив, що я хвора? Я здорова.

— Ах, якби ж то! — з театральною трагічністю зітхнув Мерфіль. Зістрибнув зі спинки софи і миттєво перемістився на підлокітник. — Ти помиляєшся, моя прекрасна Анабель. Мушу тебе засмутити, здорових людей не буває…

«…бувають недообстежені», — мало не вирвався у Сніжани земний жарт.

— …всі ми хворі. Хтось чахне від недуг, хтось від пороків, а хтось від нерозділеного кохання… — Мерфіль картинно ляснув себе долонею по грудях.

— Для блазня в тебе занадто сумні жарти, — усміхнулася йому Анабель.

Але як не дивно, відчула, що напруження, яке стискало груди ще кілька хвилин тому, відступило.

____________________________________

Нова робота ШІ: королівський замок — величний та похмурий.