Розділ 23. Дорога в столицю

До столиці добиралися з комфортом — Крайдан взяв екіпаж. Можливо, якби не було у нього в супутницях Сніжани, він би надав перевагу подорожі верхи. Вона вже зрозуміла, що магістр любить верхову їзду. Однак він взяв у розрахунок погоду. Невеликий дощ, який зарядив ще з вечора, так і не припинився.

Транспортний засіб, запряжений парою коней, виглядав солідно. Керував ним кучер, що сидів на козлах. Для пасажирів було відведено окрему кабіну з м'якими сидіннями. У ній можна було сміливо вести будь-які розмови, без страху, що слова долетять до вух візника.

Крайдан зайняв місце навпроти Сніжани. Зібраний та серйозний. Зловивши її погляд, як він це вмів, почав тихим твердим голосом викладати план дій.

— Щойно прибудемо до столиці, одразу попрямуємо до королівського цілителя — Тельмара. Часу для зволікань не буде. Тобі необхідний впливовий покровитель. Без нього швидко знайдеться мерзотник, який тобою скористається. А Тельмар за всієї своєї зовнішньої непоказності — дуже впливова і шанована при дворі людина. Якщо візьме під свою опіку, тобі нічого буде боятися. Він вважається найкращим цілителем у королівстві та користується беззаперечною довірою короля. Його предки вже багато століть служать королівській родині. Батько Тельмара свого часу зміг врятувати від тяжкої недуги Лафліна II.

— Це той самий король, який звинуватив у своїй хворобі Оліфію?

— Так. Двоюрідний дядько нинішнього короля Арттерика IV. Лафлін не мав дітей, тому після його смерті відбулася зміна династій на троні.

Зосереджений погляд Крайдана діяв на Сніжану мобілізуюче. Вона подалася вперед і вбирала кожне слово.

— Домогтися, щоб Тельмар погодився стати твоїм покровителем, буде нелегко. Навряд чи він так просто повірить, що ти навчена цілительству і можеш бути чимось йому корисна. Жінок у нас не навчають лікувати.

— Чому?

— Вважається, що їм це не дано.

— Дикість, — вирвалось у Сніжани.

— Хіба у вашому світі немає ремесел, яким навчають лише чоловіків?

Їй залишалося лише зітхнути. Звичайно ж є. Особливо якщо згадати деякі відсталі країни, де жінці досі не доступна вища освіта.

— Не впадай у відчай, — спробував заспокоїти Магістр. — Мене ти змогла переконати, що розумієшся на цілительстві. Думаю, зможеш і Тельмара. Але не кажи йому, що ти з іншого світу. Ні йому, ні будь-кому іншому. Тобі, імовірно, не повірять. Вважатимуть людиною, яка втратила розум. Проведуть ритуал очищення та відправлять у закритий жіночий орден.

— Не скажу, — кивнула Сніжана. Назад до сестер їй категорично не хотілося.

— При дворі, звичайно, з настороженістю віднесуться до того, що у цілителя з'явилася помічниця-північниця. Уродженців півночі у палаці не шанують. Наскільки мені відомо, навіть у чорнороби не беруть. Однак Тельмару це зійде з рук. Він має славу дуже дивної людини. Але йому все прощається. Король готовий терпіти будь-які дивацтва свого обдарованого цілителя.

Поки що в голові Сніжани чомусь склався не дуже втішний портрет Тельмара. Але, можливо, при зустрічі вона змінить свою думку.

— Якщо у нас все вийде і Тельмар візьме тебе під свою опіку, то в тебе з'явиться час спокійно звикнути до нового світу, облаштуватися, освоїтися.

Це був добрий план. Напевно, найкращий з усіх можливих. Тільки Сніжані не хотілося тут освоюватись. Навпаки, якнайшвидше повернутися.

— Знаю, що ти мрієш якнайшвидше опинитися вдома, — ніби прочитав її думки Крайдан. — У тебе буде два варіанти. Перший — знайти підхід до Магістра Деміра. Він володіє портальною магією, і з дозволу короля міг би відправити тебе назад. Однак це ризикований шлях. Я не можу бути впевнений, що Демір захоче грати на твоїй стороні. Він ніколи не повірить північниці.

Так, Сніжана також відчувала, що зв'язуватися з Деміром не варто. Дуже небезпечна людина.

— Але ти маєш ще одну можливість. Твій родовий артефакт — Крапля Арата. Впевнений, камінь багато на що здатний. Тобі треба навчитися керувати його силою. Спробуй дізнатись про нього. Тільки дій дуже обережно. Ніхто не повинен здогадатися, що ти з опального роду Магвайр-л'Арата.

— Я думала сьогодні вночі над вашими словами, Магістре. Я не впевнена, що справді маю якесь відношення до цього роду. Я не відчуваю жодного зв'язку з вашим світом. Мені тут все чуже.

— Я теж думав про тебе сьогодні вночі, Сніжано. — Вона зніяковіла від цього несподіваного зізнання. Слова прозвучали двозначно. — У мене немає сумнівів і ти не сумнівайся — ти північниця. У тобі тече кров роду Магвайр-л'Арата.

Крайдан думав всю ніч без спочинку, як їй допомогти. Це помітно. Він підготував продуманий план. Серце наповнювалося вдячністю. І тугою. Він думав про неї, а що буде з ним самим?

— Що буде з вами, Магістре? Яке покарання призначить король?

— Сподіваюся, це буде заслання. Завжди мріяв пожити на якомусь віддаленому скелястому острові, — безтурботно посміхнувся Крайдан.

Мабуть, Магістр сам не вірить, що монарх буде такий милосердний. Він ретельно ховав гіркоту, але Сніжана її відчувала. І незрозуміла прикрість і навіть злість здійнялися в душі на дружину Крайдана. Все-таки навіщо вона викрала артефакт із королівської скарбниці? Адже не могла не розуміти, що підставляє чоловіка, який є хранителем королівських артефактів.

За розмовами Сніжана не помітила, як екіпаж прибув до столиці. Руланда-Вірра, так називалося головне місто королівства, що розкинулося по обидва береги річки Вірра. Чисті доглянуті вулиці. Багато зелені. Дороги бруковані, будинки в основному кам'яні. Але дрібний нудний дощ робив свою справу, надаючи міському пейзажу сірості та викликаючи присмак зневіри.

Крайдан віддав кучеру розпорядження зупинитися біля будівлі з вивіскою, яку Сніжана з легкістю прочитала: «Салон пані Кульє». Попросив почекати його в екіпажі, а сам подався всередину салону. Повернувся досить швидко.

— Купив тобі накидку, — простягнув Сніжані світло-сірий плащ. Без рукавів, зате з капюшоном. — Дощ нам на руку. Якщо ти будеш у каптурі, менше привернеш увагу. Ми під'їдемо до палацу з боку одного з непримітних чорних входів, але все одно можуть знайтися цікаві очі, які звернуть увагу на твій колір волосся. Не тішитимемо завчасно цікавість палацових нероб.