Розділ 21. Ніколи не зраджу

Поки покоївка прибирала посуд, Крайдан відлучився до своєї кімнати. Повернувся з містким шкіряним саквояжем у руках.

— Коли був сьогодні в місті, купив тобі дещо з одягу, — пояснив він Сніжані, розкриваючи перед нею саквояж. — Не дякуй. Для мене це дрібниця. Королівські маги в нашому світі отримують хорошу платню.

Сніжана вухам та очам своїм не повірила. Невже вона нарешті зможе розлучитися з уже остогидлим вбранням послушниці? І хоч Крайдан просив обійтися без подяк, Сніжана подарувала Магістрові глибоко вдячний погляд.

Вона почала розбирати саквояж, з цікавістю роздивляючись кожну річ.

— Тут дорожній та повсякденний костюми, сукня для урочистостей та нічна сукня для сну, — прокоментував Магістр. — Також я попросив господиню жіночого салону додати кілька комплектів кращої білизни. Хоча не думаю, що вона справить на тебе враження після вашого… як ти це назвала?… еластану?

Здається, на обличчі Крайдана проскочила посмішка. Ще жодного разу Сніжана не бачила, як Магістр усміхається. Суворі риси обличчя відразу розгладилися, стали м'якшими, і вона подумки відняла ще кілька років від його віку. Мабуть, Крайдану лише трохи за тридцять.

Сніжана не пам'ятала, щоб якимсь обновам раділа більше, ніж цьому набору одягу практично на всі випадки життя. Вона дуже сподівалася, що затримається тут ненадовго, але вже розуміла, що це буде не кілька годин — і всі ці вбрання будуть дуже доречними. Поки навіть приблизного плану дій не було — проблеми обступили з усіх боків суцільною стіною, але вона все одно тихенько усміхалася, роздивляючись одяг. Тепер Сніжану не сприйматимуть як діву для втіх. Вбрання виглядали елегантно та дорого. Пошиті акуратно. З благородних тканин стриманих відтінків. Прикрашені майстерною вишивкою та камінням. Відчувалося, що зі смаком у Магістра все гаразд. І, до речі, з фінансами теж, якщо для його гаманця цей подарунок виявився дрібницею.

— Я радий, що тобі сподобалося, — знову посміхнувся Крайдан, спостерігаючи, як Сніжана дбайливо прибирає одяг у шафу. Щоправда, усмішка виявилася сумною: — Я наївно вважав, що ось так само просто зможу вирішити будь-яку твою проблему. Поки не довідався, наскільки вони в тебе непрості. Гроші тут не допоможуть. Але ми щось придумаємо. Я ще маю п'ять днів до зустрічі з королем.

Сніжана пам'ятала, що буде після цього. Крайдан зізнається монарху в тому, що знищив один із артефактів королівської скарбниці і на нього чекатиме тяжке покарання. Відразу стало сумно.

— А чи не можна відкласти зізнання?

— Ні. Король під час зустрічі запитає про те, чи все добре зі скарбницею. Я не зможу йому збрехати.

Сніжана вловила напруження в голосі Крайдана. Все-таки він щось не домовляє. Ця історія з артефактом набагато більш заплутана, ніж він її описує.

— Магістре, чому мені здається, що вашої провини в зникненні артефакту немає?

Крайдан миттєво став похмурим.

— На сьогодні досить розмов, — глянув він строго, показуючи, що Сніжана перейшла межу. — Вже пізня ніч. Тобі потрібно відпочити.

Насправді це був практично наказ. Вона вирішила послухатись. Єдина людина у цьому світі, яка запропонувала безкорисливо допомогти, заслуговувала, щоб їй не суперечили.

— Я ляжу тут, — вказав він на вузьку софу біля вікна.

Із цим Сніжана теж не стала сперечатися. Хоча не уявляла, як він там поміститься з його зростом та габаритами. Але вона вже зрозуміла, що шляхетність у магістра в крові, і він нізащо не запропонував би дамі незручне спальне місце, займаючи при цьому розкішне ліжко.

Крайдан скинув туніку і залишився у сорочці. Ось і вся його підготовка до сну. Сніжана шмигнула у вбиральню, щоб переодягнутися в нічну сукню. Коли повернулася до кімнати, настінні світильники вже були загашені — Магістр вирішив пощадити Сніжанину скромність. Хоча, правду кажучи, нічне плаття було довгим, майже по щиколотку, і надійно закривало все, що потрібно, і навіть те, що не потрібно. Воно, звичайно, ні в яке порівняння не йшло зі зручною розтягнутою старенькою футболкою, в якій зазвичай спала Сніжана. Однак матеріал, треба віддати належне, вражав м'якістю і був приємний до тіла.

Сніжана залізла під ковдру. Яким же зручним здалося це ліжко. М'язи, що вже нили від втоми, блаженно розслабилися. Млість охопила все тіло. Вкотре вона відчула глибоку вдячність до свого рятівника, цього сильного похмурого чоловіка, готового тулитися на вузькій короткій софі, щоб позбавити Сніжану незручностей. Шляхетний... Готовий страждати замість неї. «Мучитись замість неї…» — думка чомусь спіткнулася на цих трьох словах.

— Магістре, чому вона це зробила? — питання вирвалося саме собою.

— Хто вона? — голос Крайдана не був сонним. Мабуть, сон не йде — розмірковує про щось своє.

— Ваша дружина. Навіщо вона викрала артефакт? Адже це зробила вона. Ви хочете взяти її провину на себе.

Відповіддю була гробова тиша, яка підказувала, що здогад Сніжани вірний. І в цій тиші особливо виразно і зловісно пролунав жалібний скрип софи — Магістр підвівся. Сніжана відчула його кроки — він наближався до ліжка. Холодок пробіг по спині. Крайдан нічого не говорив — просто йшов. І від цього ставало ще страшніше. Вона відчувала його гнів у переривчастому диханні. Серце сполохано забилося в грудях. Що він задумав? Сніжана не боялася, що у Крайдана в думках скористатися нею як жінкою. Він обіцяв, що не посягне на неї — так і буде. Він благородний. А ось убити за те, що лізе не у свої справи, може. Не вбивати він не обіцяв.

Вона інстинктивно вчепилася в край ковдри. Наче це могло якось допомогти. Крайдан висмикнув її з ліжка з такою легкістю — наче ляльку. Поставив поряд із собою на ноги. Нависаючи, обпалюючи поглядом темних гнівних очей. Величезний, грізний, небезпечний.

— Пообіцяй мені, північнице, що ніколи нікому не скажеш нічого подібного.

Сніжані різонуло слух таке звертання.

— Я не північниця. Напевно, кулон потрапив до моєї мами випадково... — голос зрадницьки тремтів.