Розділ 19. Не порушити давній закон

Король Арттерик IV був не в настрої. Пізно ввечері до нього в кабінет завітав син. Він стояв біля нього, не бажаючи сісти поряд. Розмова не клеїлася. Що за примха прийшла в голову Твінсена? Провести фестиваль наречених за давнім звичаєм, запросивши представниць усіх провінцій. Короля пересмикувало від однієї думки, що тут у палаці буде північниця, та ще й як одна з наречених принца.

— Та краще вже ослицю запросити на фестиваль, ніж представницю порочної Півночі! — розлютився Арттерик.

— Саме такої реакції я й чекав від тебе, батьку, — відповів упертюх. — Але закон є закон. У ньому однозначно сказано, що на фестивалі має бути присутня хоча б одна дівчина з кожної провінції, якщо тільки наречений не накладе вето. А я не маю бажання накладати вето. Я хочу дати шанс уродженкам різних земель.

Король відчув, що червоніє від гніву. Він підвівся, щоб дивитися на сина очі-в-очі.

— Навіщо потрібен цей фарс із північницею? Абсолютно всім зрозуміло, що дівчині з Півночі ніколи не стати фавориткою фестивалю. Це буде розуміти навіть вона сама, — король напосідав, говорив грізно, голосніше й голосніше. — Її присутність створить зайве напруження. Ти цього хочеш? Ти чиниш зараз не як майбутній глава держави, а як упертий хлопчисько, — останні слова кинув хльостко, як ляпас.

— Я б не став списувати північницю з рахунків, — вирішив зухвало стояти на своєму Твінсен. — Може, саме вона і стане моєю дружиною. Тож ти вже, батьку, постарайся знайти гідну.

У Арттерика вже була готова відповідь, що в його псарні легше знайти гідну наречену, ніж на Півночі, але в'їдливі слова застрягли в горлі. Король раптом помітив кола втоми під очима сина. І блідість. Гнів моментально відступив. Батьківське серце болісно стиснулося. Як гірко усвідомлювати, що твій син невиліковно хворий.

— Добре, Твінсене, — король відповів спокійно, намагаючись зробити так, щоб голос не тремтів. — Ми виконаємо давній закон. На фестивалі буде представниця Півночі.

Поки Арттерик гадки не мав, як шукатиме серед безбожних представників півночі хоч когось гідного бути запрошеним до палацу. Часу на це він не мав. Відкладати фестиваль не можна. Потрібно встигнути одружити сина і дочекатися спадкоємця, поки Твінсен ще сповнений сил.

— Іди, сину. Вже пізно. Час відпочивати, — м'яко наказав, хоч більше було схоже на вибачення за грубість.

Коли Твінсен вийшов, Арттерик розпорядився покликати до кабінету королівського цілителя. Той з'явився негайно. Вклонився, наскільки це можливо з його горбом, і пройшов у глиб кабінету. Маленький кволий з кудлатим сивим волоссям, зовні він справляв не найприємніше враження, але король дарував йому найвищий титул за його безперечний талант.

— Що скажеш, Тельмаре? Як стан принца? Сьогодні ввечері він здався мені надто втомленим.

— Не турбуйтеся, Ваша Величносте. Поки що його стан цілком задовільний, — шаркнув брудним черевиком Тельмар. Неохайність була ще одним недоліком, який Арттерик йому пробачав.

— Твінсен не скаржиться на нездужання?

— Ні.

— Як думаєш, скоро він здогадається, що хворий?

— Думаю, ще кілька місяців він не запідозрить нічого незвичайного.

— Добре, Тельмаре, іди.

Цілитель-горбун знову незграбно вклонився і вийшов.