Розділ 15. Крапля Арата

Матінка-настоятелька повернулася з послушницями в жіночу обитель до обіду. Термінові справи не дали їй можливість відразу поговорити віч-на-віч з Вільдою, однією з сестер, яку вона брала з собою в поїздку. Лише ввечері у Матінки з'явився вільний час, і вона викликала Вільду до себе в кабінет.

Це була не звичайна послушниця. Матінка готувала її собі в наступниці. Вона виділила її з десятків інших дівчат за її живий розум і спостережливість. Саме тому Вільда не була свого часу піддана ритуалу очищення — він робить дів надто безвільними та байдужими. Над Вільдою настоятелька провела зовсім інший обряд — обряд посвяти. З того часу сестра віддана служить Матінці. Вона щовечора звітує перед нею про те, як поводяться послушниці. Чи не прокинувся в якійсь із них бунтівний дух і потяг до пороків і чи не час повторити над такою сестрою ритуал очищення.

Сьогодні настоятелька чекала від Вільди не лише розповіді про душевний стан сестер. Їй хотілося послухати про дівчину, яка мала стати послушницею, але дивним чином цього уникла. Матінка відчувала, що за ті кілька хвилин, на які вона залишала дівчину під опікою сестер, щось сталося. Як північниці вдалося перехитрити послушниць? Не дивно, що вони не кинулися наздоганяти її — для цього вони надто безвільні, але хоча б здійняти шум могли? Тим більше не зрозуміло, куди дивилася Вільда. Від неї Матінка чекала більшої ініціативності.

Під час дороги назад Матінка кілька разів мимоволі поверталася думками до зухвалої північниці. Спочатку настоятелька навіть відчула до неї співчуття. Загублена душа. Худа, боса. Але співчуття змінилося обуренням, коли дівчина спробувала віроломно втекти. Таких необхідно піддавати обряду очищення. Інакше вони приречені все життя страждати від пороків, що роз'їдають їх зсередини.

Матінка категорично не була згодна з рішенням Магістра, який допоміг діві уникнути ритуалу. Спокусився її красою? А Матінка ще співчувала його горю — гадала, що він тужить за зниклою дружиною. Але Магістр вирішив полегшити свої страждання з дівою для втіх.

— Дозвольте увійти, Матінко? — постукала у двері Вільда.

— Заходь.

Настоятелька дивилася на послушницю суворо. Нехай вона відчує, що нею незадоволені.

— Чекаю твого звіту, Вільдо. І особливо мене цікавить, що сталося в обрядовій келії чоловічої обителі, коли я вийшла. Чому ти не встежила за північницею?

Замість того, щоб покаянно опустити голову, Вільда схвильовано заговорила:

— Матінко, моєї провини тут немає. Коли північна дівчина почала міняти одяг…

— Вона робила це сама? — перебила настоятелька. — Ви мали допомагати їй.

— Але вона так різко виступала проти нашої допомоги… — винні нотки все ж таки проскочили в голосі Вільди.

— Добре. Що далі?

— Виявляється, Матінко, північниці носять таку… порочну білизну… Її бюстьє… воно…

— Не варто так дивуватися, сестро — вона заробляє на життя пороком. Далі, — зажадала продовження розповіді настоятелька, відчуваючи, як її починає охоплювати гнів. — Чи тебе так зачарувало її бюстьє, що ти дозволила їй втекти?

— Ні, Матінко, ні. Не бюстьє. У неї на шиї висів кулон, — Вільда зробила паузу, щоб набрати більше повітря і видихнути напівпошепки: — Крапля Арата...

— Що? — настоятелька підскочила зі стільця. — Ти щось наплутала, Вільдо.

— Ні, Матінко, я не могла помилитися. Я відчула її чарівний блиск.

Настоятелька пильно вдивлялася в очі послушниці. Не схоже, що та бреше. Але як таке можливо?

— Іди, Вільдо. Сподіваюся, ти розумієш: про те, що бачила, не варто нікому розповідати.

— Звичайно, Матінко.

Вільда вийшла. А настоятелька відразу взяла папір і перо. Їй треба було терміново написати листа. Ось тільки кому? В першу чергу Магістру Крайдану.