Розділ 8. Дорога

Дивно, що Магістр навіть не спитав, чи вміє Сніжана їздити верхи. У них тут що, всі жінки за замовчанням чудово вміють триматися в сідлі? Серед Сніжаниних знайомих, наприклад, ніхто не знав навіть з якого боку до коня підступитися. Але вона знала, на щастя.

Їй не було ще й семи, коли мама записала її до кінного клубу. Сніжана починала з поні. В одинадцять вже з легкістю справлялася з дорослими скакунами. Щоправда, коли мами не стало, і Сніжана переїхала жити до бабусі, довелося припинити регулярні заняття. Кінні прогулянки стали рідкістю. Але вона використовувала будь-яку можливість проїхатися верхи, тому навичка чудово збереглася.

Сніжану не лякало, що попереду чекає кінна подорож, проте, коли до неї підвели скакуна, дещо її сильно спантеличило — жіноче сідло. Вона не звикла до такого. Не надто зручне, особливо, якщо доведеться скакати галопом. Але, з іншого боку, у звичайне «чоловіче» сідло у такій спідниці, як у Сніжани, залізти взагалі неможливо.

Вона видерлася на коня не зовсім граціозно, але залишилася задоволена, що впоралася без сторонньої допомоги. Чому, до речі, Магістр не здивувався. Отже, все-таки тут із верховою їздою дружать усі жінки.

Вони виїхали за ворота обителі. Ось що таке незаймана природа! Скрізь, куди сягав погляд, — горбисті зелені простори. Подекуди невеликі негусті гаї. Зліва вдалині виднілася змійка річки, береги якої поросли чагарником. Жодних тобі ліній електропередач, жодних шосе. Дорога, щоправда, була. Неширока, ґрунтова. І, до речі, єдина. Нею Магістр і направив свого скакуна. Темп обрав повільний. Сніжана пустила свого гнідого смирного і, вочевидь, літнього коня, поруч.

Якийсь час вони їхали мовчки. Магістр вивчав супутницю, подовгу безцеремонно затримуючи на ній погляд. Сніжана вирішила, що теж має право безсоромно роздивлятися того, з ким майже добровільно вирушила невідомо куди. Тим більше, що мужній профіль Магістра було приємно вивчати — риси різкі, але привабливі. У цьому чоловікові відчувалася та сила, що робить людину небезпечною, якщо вона твій ворог, і надійною, якщо вона твій друг. Як же їй вчинити? Спробувати втекти від нього чи, навпаки, попросити допомоги? Помилка може коштувати дорого.

— Як тебе звати? — перше, про що запитав Магістр.

— Анабель, — Сніжана вирішила поки що не називати справжнього імені.

— Мені не потрібна служниця, Анабель. Це був лише привід забрати тебе з обителі.

Ось так — не став ходити коло та навколо. Сніжані подобалася у чоловіках прямота.

— Я здогадалася. Тоді навіщо я вам?

— Навіщо? — наче запитав сам у себе. — Допомогти.

— Тобто ви взяли мене в полон виключно заради надання допомоги?

— Ти не полонянка.

— Справді? — Сніжана підняла на нього очі, сповнені скепсису. Вона не вірила, що Магістр налаштований її відпустити. — Хочете сказати, що я можу прямо зараз вирушити, куди вважаю за потрібне? — вона не збиралася поводитися зухвало, але в інтонації мимоволі проскочив виклик.

— А тобі є куди йти? — тепер скепсис пролунав у його голосі.

Як в око влучив! Сніжана насилу стримала зітхання. Іти їй було абсолютно нікуди. Перед очима простягався величезний світ, про який вона не знала геть нічого.

— Повторюю, я тебе не тримаю, Анабель, але хочу допомогти. Я ж бачу, що ти потребуєш допомоги.

Вона знову глянула недовірливо.

— Життя навчило мене, що люди рідко надають безкорисливу допомогу.

— А ще люди рідко бувають вдячними, чи не так?

— Це докір мені?

— Так. Я не почув слів вдячності, хоч і врятував тебе.

— Хіба мені загрожувала небезпека?

Магістр похмуро посміхнувся:

— А хіба ні? Я мало зустрічав жінок, які готові добровільно пройти ритуал очищення.

Отже, чуття Сніжану не підвело — ритуал має недобрі наслідки.

— Якої вдячності ви чекаєте?

— Розкажи мені про себе. Я хотів би почути твою історію. Де твоя сім'я? Чим ти заробляєш на життя?

Сніжана зволікала. Вона поки що не могла вирішити, чи можна відкритися Магістрові.

— Хіба Батько-настоятель не розповів вам про мою діяльність? — обійшлася сарказмом.

— Я повірив твоїм словам, що ти не блудниця.

— А в те, що я цілителька, виходить, ні?

Магістр зміряв довгим важким поглядом.

— Ні.

— Але я справді цілителька.

Він спохмурнів, складка між брів стала помітнішою.

— Якщо розраховуєш на мою допомогу, то не повинна мені брехати. Ненавиджу брехню.

Ця різка зміна настрою підказала, що тут замішано щось особисте. Якась свіжа рана. Наче зовсім недавно Магістр пережив зраду. Може, тому в його очах закарбувалася втома і туга?

Він знову на якийсь час замовк. Однак не переставав на неї поглядати.

— Попереджали ж мене не зв'язуватися з північницею, — начебто це був докір, але прозвучало беззлобно — мабуть, навіть з легкою іронією. — Гаразд, заїдемо в таверну, нагодую тебе, потім вирішимо, що з тобою робити.

О! Перша людина у цьому світі, яка заговорила про їжу. Магістр одразу виріс у Сніжаниних очах. Вона вже давно відчувала голод. Остання її легка вечеря складалася з йогурту. І з того моменту минуло понад півдоби.

— За обід дякую, — усміхнулася Сніжана, але не забула поставити запитання, яке мучило з учорашнього дня: — Чому всі приймають мене за північницю?

На обличчі магістра проскочив подив. Його примружений погляд зупинився на одному з її локонів.

— Хочеш сказати, ти не північниця? Фарбуєш волосся?

Дивне питання. До чого тут те, чи фарбує вона волосся?

— Ні.

Сніжану влаштовував її колір волосся — темно-каштановий з мідним відливом, і якось навіть на думку не спадало перефарбуватися. Волосся взагалі було її гордістю. Трохи хвилясте густе із природним блиском. Діма любив запустити в нього п'ятірню та легенько стиснути. Нашіптував, яке воно м'яке та слухняне. У грудях неприємно занило. Чого їй раптом згадався колишній хлопець? Вже начебто змирилася. Зараз не час повертатися до болючих спогадів.