Джуліан Частина 8

Я не міг сказати, що був проти такого повороту подій. Насправді, глибоко всередині я відчував полегшення. 

Продовживши бізнес мого батька та побудувавши власний, дуже скоро ділова буденність стала набридати. Я був одержимий бажанням розважатися і брати від життя все, що міг; я любив бути безтурботним. І все ж...навіть таке життя стало надокучливим через почуття самотності, що вібрувало в серці кожного разу від однієї згадки про ту солодку вату. 

В моїх планах не було нашкодити юній дівчині; мені потрібно було зрозуміти силу серця, яке збиралося мною заволодіти. 

Я одягнув маску та відправився на полювання. 

Потрапити до цього маленького маєтку в таку негоду не викликало великого клопоту, адже ніхто не вилізе зі своїх маленьких нірок під час повені, а вимкнути електрику та камери взагалі не було проблемою для злодія з можливостями. Знаючи натуру старих Вейнів, ніяких додаткових заходів для безпеки їхнього стрібла не варто було й очікувати через їхнє маразматичне мислення. 

Машина, яку відправила моя мати по дівчину, вже чекала за ворітьми. Однак, мамо, в мене були зовсім інші плани на неї цього вечора. Не хвилюйся,  дівчинка в надійних руках. 

Злива чудово вписувалася в цю маленьку гру, створюючи драматичну атмосферу, яку моя дорога, тобі не забути. 

Ось вона вже стояла на порозі в чорній сукні, яка ідеально облягала її тіло, під парасолькою та дивилась на мене із жахом в очах, ніби побачила самого демона. 

Досить мокнути під дощем, люба. Настав час показати тобі світ, який я приготував для тебе. Відкрий же мені свій натомість та розкажи чого прагне темна глибина твоєї душі. 

О святі небеса, чому я не міг відпустити її тремтячої руки. Я дивився на неї, не в змозі стриматися від бажання зняти маску та відкрити їй свою сутність раніше, ніж планував. 

Вона обвела мене навколо пальця, потім вдарила підбором та втекла... Біль не здавався таким пекучим, як прагнення заволодіти її невловимим духом. Але чи збиралося це бути лише грою на одну ніч, чи, можливо моє серце почало битись швидше, відчувши іскру, жодна жінка, яку я коли-небудь мав, не могла дати? 

Я зняв закривавлену маску з обличчя та відразу попрямував за нею, не гаючи ні секунди.

Вона привела мене туди, де серце моє заклякло. 

Я ніколи не відзначав особливості сходів і заходів сонця, хмар чи вітру. Небо я небо, хмари як хмари, вітер як вітер. 

Втім, побачивши її на тлі небокраю, залитого світлом червоно-жовтої палітри променіа сонця, та її каштанове волосся, що майоріло на вітру...

Все це здавалося таким нереальним, що я вирівшив підіграти.