Серафіна Частина 7

Мою руку він так і не відпустив. Із моторошно повільною повністю він штовхнув двері. 

— Заходь всередину, - ледь чутно прохрипів він. 

Його гарячий подих торкнувся шкіри. Я переступила поріг. Він рушив за мною, і двері з глухим звуком закрилися, відрізаюяи шлях назад. Одержимість, з якою він тримав мою руку, лякала: так ніжно, так обережно, наче я була шматком тонкого кришталю, який неминуче розіб'ється, варто йому розтиснути пальці. Питання кричала в моїй голові, але тіло відмовлялося рухатися. Якби він хотів мого життя, у нього був десяток шансів забрати його прямо тут, у тіні. Можливо, йому потрібні багатства Вейнів? Чи був цей чоловік одним з неприятелів  моїх батьків по бізнесу? 

— Хто ви? - видихнуда я, голос нарешті прорвався крізь смазмоване горло. 

Він не відповідав. Зблизька він виявився набагато вищим, ніж здавалося здалеку, його плечі - значно ширшими. Погляд його темних очей став ще глибшим. Він дивився на мене зовсім не так, як чоловік дивиться на привабливу жінку. Він вивчав мене, наче вчений вивчав нове тіло під мікроскопом. 

— Ти підеш зі мною, - сказав чоловік домінантним тоном. 

У мене не було часу, щоб зрозуміти чи якось зреагувати на його слова. Вага його шепоту все ще вібрувала під моєю шкірою, коли важкі дубові двері позаду нього зарипіли. По полірованій мармуровій підлозі простяглася знайома тінь. 

Це була Майа. 

Вона з'явилася у дверях, наче маленький промінь сонця, пробиваючи стіну чорних хмар. Моє серце, яке досі шалено калатало від страху раптом завмерло, поступившись місцем холодній, захисній рішучості. У ту ж мить усе інше втратило значення. Важлива лише була безпека сестри. 

Його широкі плечі все ще відкидали важку тінь на мене. 

Я не дозволю йому скривдити Майю, подумала я. Вона — моя турбота. 

— Майе, біжи на гору! Зараз же! — закричала я, і мій голос лунко розлігся під високою стелею. 

Чоловік у масці з блискавичною, хижою грацією розвернулися до входу. Тієї ж секунди я вирвала руку з його хватки й миттєво зірвала один зі своїх підборів. Коли він знову обернувся до мене, я замахнувся і з усієї сили вдарила його гострим шпилем по обличчю. Вістря підбора врізалося в шкіру його щоки через матову чорну маску.  Жодного звуку не вирвалося з вуст чоловіка в масці. Він лише схопився за щоку й сахнувся назад, а на холодну підлогу впали гарячі каплі його крові.  У пориві жаху я скинула другий підбор і кинулася нагору. 

Я стрімголів шукала схованку і ніяк не могла його знайти в такому великому будинку...

Серце гупало так дико, що цей стукіт, здавалося, віддавав у самі п'яти. Мною керував чистий страх та інстинкт виживання. Раптом я помітила Майю — вона шалено махала рукою, закликаючи йти за нею. Я кинулася слідом. Вона вивела мене на терасу на даху — найвищу точку будинку, звідки здавалося, відкривався весь Всесвіт. Це б до моє місце, куди я завжди втікала назустріч вітру. 

Щойно я захлопнула за собою двері — ті самі, які розфарбувала яскравими малюнками ще в п'ятирічному віці, — і обернулася, як мені в очі вдарив раптовий спалах світла. Сонце, що сідало за горизонт, нарешті пробило густі чорні хмари, розгортаючи темряву, яка досі тримала світ у тіні.

 Я заплющила очі. 

Але...

Раптом чиїсь сильні руки владно перехопили мою талію. Мене різко розвернули, притиснули до гарячих грудей і...поцілували. 

Ці губи були теплими, як промені заходу сонця на моїй шкірі. Неймовірна ніжність затопила мене в ту саму мить, коли я почала втрачати зв'язок із реальністю, танучи в цьому безкінечному, солодкому поцілунку...