Джуліан

Моя дорога мати запропонувала проїхатися до її улюбленого ресторану. По телефону її тон здавався цілком звичним, але самі формулювання змусили мене напружитися - вона зауважила, що має розмову про щось "серйозне". Це так заінтригувало мене, що я згорнув ділову зустріч значно раніше, ніж збирався. 

За роки, що я провів в бізнесі, де доленосні рішення приймаються щохвилини й давно перетворилися на буденність, поняття "серйозне" зазвичай асоціювалося з багатомільйонними й угодами чи дебіторськими боргами. Проте в її розумінні це означало дещо набагато страшніше й непедбачуваніше: емоції. 

До того як батька не стало, мати правила своєю частиною сімейної імперії як справжній залізний монарх. За звуком лише одним цоканням  підборів люди могли точно визначити її настрій і затамовували подих, чекаючи або нищівного розгрому, або благословення на весь подальший день. Але варто було батькові покинути цей світ, як вона в одну мить спалила всі мости до того світу. Його смерть ледь не зламала її. Реальний світ зблід, знецінився й спорожнів, втративши будь-які барви. Зрештою, вона просто сховалася в рутині примітивного існування. Уся колосальна енергія, що колись керувала корпораціями, тепер витрачалася на наведення ладу в кімнатах. Мати назавжди забула дорогу на засідання директорів і перестала підписувати папери з шести значними сумами. Колись її погляд - проникливий, обрамлений вугільно-чорною підводкою - змушував партнерів по бізнесу нервово ковтати слину. Тепер же весь її математичний хист звівся до дозування дрібок солі в каструлю супу та вимірювання ложок цукру для пирогів. 

Я би не сказав, що вона втратила колишній стержень - вона просто змінила стиль життя. Проте, навіть занурившись у міру рутину, вона нізащо не відмовлялася від візитів свого улюбленого ресторану. Це був її останній місток до минулого, до образу величної Елеонор Блеквуд - королеви, чиє ім'я колись гриміло на ринку. 

— Я хочу поговорити про шлюб, - вимовила вона. В її тоні прослизнула така не притаманна їй несміливість, що це здавалося мені диким: ця жінка колись одним словом підкоряла ради директорів. 

Наступної секунди я жорстко похлинувся віскі. Міцна рідина вогнем обпалила мені горло, коли я кашлянув в шовковисту серветку. Я подивився на неї, на мої очі навернулися мимовільні сльози. 

— Про...шлюб? - ледве прохрипів я. — Що ж, це... Це справді чудово. Ти ж знаєш, я на твоєму боці в усьому. Радий, що ти зважилася на цей крок після скільки років. Мамо, ти приваблива жінка, сповна сповнена сил. Тоді давно слід було подумати про себе, - мною заволоділа дивна ніяковість. Мені здавалося, що легендарна Елеонор зараз щиро чекала від мене, свого сина, схвалення на нове кохання. 

— Ти з глузду з'їхав?! - цей гучний, владний вигук змусив решту відвідувачів ресторану обернутися. 

Образ тихої, домашньої жінки розлетівся на друзки. За долю секунди Елеонор Блеквуд обернулася на справжній тайфун. Вона миттєво вирівняла поставу, а її погляд став гострим і небезпечним, як осколки розбитого скла. 

— Що за нісенітниця? - її тон став позбавленим щонайменшого натяку на слабкість. — Твого батька ніхто не здатен замінити. І тебе того вчу. А моє приватне життя тебе не стосується. 

Я застиг, не розуміючи, що відбувається. 

— Ми говоримо про твоє майбутнє весілля, - викарбувала вона, і в її голосі спалахнула хижа, переможна втіха. 

Я різко випрямився, спершись на спинку стільця, поки легені судомило від браку кисню. 

Оговтавшись, я іронічно посміхнувся й нахилився ближче до столу, приймаючи їх крижаний виклик із зухвалим настроєм. 

— У такому разі, мамо, моє особисте життя - це теж суто моя територія. 

Я спостерігав, як на її обличчі мерехтіло задоволення. Це був наш звичний бізнес-поєдинок, безжальна шахова партія, і я не збирався підставляти свого короля під удар. Скільки б таємна думка про ту, яка по праву належала мені, не стискала моє серце гострими кігтями. 

— Ти даси мені договорити? - поцікавилася вона. 

Вона споглядала мене з фірмовою, залізобетонною витримкою. 

— Безумовно, мамо. Уважно слухаю, - сказав я. 

Я зчепив руки в замок на столі, втілюючи професійне самовладання - маску, яка ніколи мене не підводила в справах емоційних. Моя стратегія була простою: слухати й аналізувати; все інше було під моїм контролем. 

— Що ж, вона---

Договорити матері не вдалося. Елеонор Блеквуд переобразилася за долю секунди: безжальний диктатор безслідно розчинився і солодкому образі милосердної леді. 

— Доброго дня, Алісо! Джозеф! - радісно вигукнула вона. Її тон став легким та привітним. 

Вона витончено підвелася, вітаючи пару, що прямувала до нашого столику. 

— Елеоноро! - вигукнула жінка, мережива сукня якої ледве стримувала складки під її руками, чий голос  прямо-таки вирував відпрацьовую теплотою. — Ти тут, як і завжди. 

Я спостерігав, як вони обмінялися "дівчачими" обіймами — демонстрація ніжності, яка здавалася надзвичайно м'якою порівняно з холодними ножами, які ми з матір'ю гострили один об одного хвилини тому. 

Я встав, попросив костюм і протягнув руку чоловікові для міцного рукостискання, увімкнувши режим максимальної вихованості. Ззовні я був втіленням зразкового й покірного сина, хоча мій мозок намагався зібрати до купи розбиті пазли. 

Хто ж ти, чорт забирай, такий? 

Періоді мною стояв невисокий чоловік із наїденим животом, на думку багатьох чоловіків, яке вважалося головним символом успіху й авторитету. 

Пазл склався. Джозеф Вейн. Господар цього закладу, чия благовірна Аліса тримала під контролем кожен його куток. І ця забігайлівка було улюбленим місцем моєї матері...Я бачив їхні фізіології десятки разів - у місцевих журналах, благодійних вечірках і деінде. Втім, мені до них не було жодного діла; подібні персонажі мене ніколи не цікавили. У них не було тієї іскри, яка вирізняє людей, що говорять своєю ідеєю та билися за неї до кінця. Пусті шукачі легких грошей. Такі люди просто не привертали моєї уваги.