Обітниця Кохання: Легенда Київської Русі

Київська Русь була величною державою, яка займала велику частину Східної Європи. Її історія сповнена подій, які вплинули на розвиток багатьох народів та культур. Важливу роль у житті цієї держави відігравали князі, які правили з мудрістю і відвагою. Окрім військових походів та дипломатичних місій, вони також давали обітниці перед своїм народом і Богом, аби забезпечити мир і процвітання у своїй землі. Обітниця була священним актом, який підкреслював відповідальність правителя за долю країни та її мешканців. 

Але одного разу, в тіні величних стін Києва, народилася інша обітниця — та, що не стосувалася ані тронів, ані воєн. Це була обітниця справжнього кохання, яку дали одне одному двоє закоханих: Ладомира та Іґвар.

Ладомира була дочкою поважного боярина, відомого своєю мудрістю і справедливістю. Іґвар же був простим воїном, але його відвага і чесність здобули йому повагу серед дружинників князя. Вони зустрілися випадково під час одного з княжих свят, коли в повітрі панувала атмосфера радості та танців. Відтоді їхні серця стали битися в унісон, і ніщо не могло розлучити їх.

Однак їхнє кохання не було простим. Боярин, батько Ладомири, не бачив у молодому воїні гідного нареченого для своєї доньки. Він вважав, що її доля — бути поруч з князем або іншим високоповажним чоловіком. Знаючи про це, Ладомира та Іґвар обрали інший шлях.

Одного весняного ранку, коли сонце тільки-но зійшло, вони зустрілися в густому лісі неподалік від Києва. Навколо них усе було зеленим і квітучим, але їхні серця були сповнені сумнівів. Вони дали обітницю: "Ми будемо разом завжди, і одружимося ми тільки тоді, коли ліс зазеленіє знову, коли природа благословить нас своїм оновленням."

Ця обітниця стала для них символом надії та вірності. Вони знали, що настануть важкі часи, але їхнє кохання було сильнішим за всі перешкоди. Минали місяці та роки, і кожної весни Ладомира та Іґвар зустрічалися в тому ж лісі, щоб разом побачити, як він знову зеленіє. І з кожним роком їхнє кохання ставало лише міцнішим.

Зрештою, їхня стійкість і відданість змусили батька Ладомири змінити свою думку. Він побачив, що справжнє кохання не знає меж і перешкод. І в один прекрасний весняний день, коли ліс знову зазеленів, Ладомира та Іґвар одружилися, благословенні як природою, так і своїми близькими.

— Цікава історія мамо  промовив хлопчик, на ім'я Ярослав

— Я теж хочу таке кохання промовила Свята  як у вас батьком, а мне дід відає  за якогось боярина .

— Ага бачили ми як тобі не сподобався Олег Промовив Володимир  заходячи до опочивальні разом з батьком — Бачів я як ви милувалися в стайні .Іґнар цікавістю подивися на свою дочку. 

— Свята, а як же в нього ніс кривий і очі косі  . Пожартував воєвода — Ці. слова ти говорила діду  н коли він представляв тобі Олега  .

— Не такий він виявися і поганий і ніс у нього не кривий, а з горбинкою  та очі  не косі, а розкосі  промовила 15 річна дівчина червоніє, а про себе додала « І цілується він не погано

— О, так ти вже встигла оцінити Олега з усіх боків? — з усмішкою запитав Володимир, підморгуючи.

— Володимире, не дратуй сестру, — озвався батько, Іґвар, поклавши руку на плече сина. — А вам з Олегом краще почекати до весілля вже після  в стайні  милуватися

— Мамо, а як ви з татом зустрілися? — поцікавився Ярослав, його очі блищали від цікавості. Свята, все ще трохи червона від братових жартів, теж нетерпляче чекала відповіді.

Ладомира усміхнулася, її погляд став мрійливим, коли вона згадала той день. 

— Це було вночі на святкуванні Івана Купала, — почала вона. — Тисячі вогнів від багать освітлювали темряву, і ми всі танцювали навколо них. Я була ще зовсім юною, і мене зачарували пісні та танці. Іґвар, твій батько, був тоді новим воєводою князя, і його відвага вже була відома всім.

— Він виглядав таким мужнім і сильним, — продовжила Ладомира, її очі сяяли від спогадів. — І коли я його побачила, моє серце забилося швидше. А потім, під час танцю, наші погляди зустрілися, і я відчула, що ми створені одне для одного.

Іґвар, почувши це, розсміявся і додав:

— Пам’ятаю, як я тоді вирішив, що зроблю все, щоб завоювати твоє серце. Ми танцювали разом до самого світанку, і тоді я зрозумів, що ніколи не зустрічав такої прекрасної та мудрої дівчини.

Свята захоплено слухала, її серце наповнювалося мріями про власне кохання.

— А як же дід, — запитала вона, — як він погодився віддати тебе заміж за простого воїна?

Ладомира та Іґвар обмінялися усмішками.

— Це була довга історія, — відповів Іґвар. — Я повинен був довести свою відданість і любов. Багато чого змінилося з тих часів, але одне залишилося незмінним: справжнє кохання завжди знайде шлях.

— Тож, Свята, не хвилюйся, — сказала Ладомира, обіймаючи доньку. — Якщо твоє серце обрало Олега, то все складеться так, як повинно. І нехай ліс зазеленіє для вас обох.

Свята усміхнулася, відчуваючи велику підтримку від батьків. Вона знала, що її кохання з Олегом також буде випробовуватися часом, але їхні серця були готові до будь-яких випробувань, які могли б стати на їхньому шляху.

Володимир, спостерігаючи за цією сценою, раптом відчув, що його сестра виросла. Він зрозумів, що вона вже не та маленька дівчинка, яку він завжди намагався захистити. І тепер вона готова до власних пригод і викликів.

— Ну що ж, — сказав він, усміхаючись, — здається, у нас буде ще один весільний танець на Івана Купала.

Всі розсміялися, і в цю мить їхні серця були повні любові та надії на майбутнє.

Вечері 

Іґнар підійшов до дружини 

— Не хочеш прогулятися зміною до стайні  прошепотів він на вушко

Ладомира відчула, як її обіймає тепла хвиля спогадів, а на її обличчі з'явилася м'яка усмішка. Вона легенько кивнула, її очі блищали від любові до чоловіка, який завжди знав, як зробити мить особливою.