⚜ Розділ 37. “За пів години до опівночі”

Її погляд спинився на ньому. Темний фрак, гладко зачесане й перехоплене темним шнурком волосся. Обличчя на якому відбивалась лінива байдужість. При цьому він ішов впевнено, наче його титул в цьому залі був найвищим. Цей чоловік умів демонструвати свій статус, одним лиш гордим виглядом.

Беатріс прикипіла поглядом до білої троянди на лівому лацкані його фрака, над серцем. Символу чистоти, що контрастував з його темним вбранням.

Еліот Кеппел привітав їх, вклонився. Ентоні відповів, ледь кивнувши, з тією ж ввічливою стриманістю, що й іншим. Він нічим не дав зрозуміти, що дивується чи не схвалює його запрошення на їхній бал. Але Беатріс якимсь незбагненним чуттям відчувала його напругу.

— Раді вітати вас, мілорде, — спробувала вона зобразити усмішку.

Тоді пильно подивилася на нього й упіймавши його погляд, повільно повела очима у бік оркестру.

Він зрозумів.

— Сподіваюся, господиня цього неперевершеного балу не відмовить мені в милості й подарує танець, — злегка схилив голову, в очікуванні відповіді.

— Звісно, мілорде, — відповіла вона ледь помітним кивком.

Ентоні незворушно стояв поруч, вітаючи нових гостей, а саме Чарльза Уестерфілда та його наречену Емілі Гаррінгтон. Саме ту пристрасну парочку, що наткнулася на них в лабіринті Мінотавра.

Щойно графиня Гілфорд глянула в обличчя дівчині, як та розпливлася в промовистій посмішці, з таким виразом, наче знала її найбільшу таємницю й безсловесно хизувалась цим.

Беатріс відчула, як кров прилила до щік від спогадів про ту ніч, що ураз охопили її. Згадався легкий і такий жаркий поцілунок, що став першим у її житті. Та трепетна обережність, з якою він торкався її. Прохолода кам’яної колони, що розповзалася спиною, теплі руки на талії. Пригадалось биття його серця, що слухала, коли тулилася до грудей, шукаючи сховку. Аромат розмарину упереміш з ароматом гліцинії та запахи нічного саду.

Оркестр заграв черговий танець — контрданс, висмикнувши її з тих, як їй здавалося, безсоромних спогадів, які вона намагалася сховати за легким нахилом голови.

— Леді Беатріс, ви обіцяли мені танець, — Ентоні обернувся до неї, випередивши графа Албемарла, що якраз сіпнувся з тим самим наміром.

— Звісно. — Тільки-от обіцяла вона йому вальс. — Мілорде,— привітно звернулась вона до графа Албемарла, що стояв збоку, — наступний танець буде вашим.

Тільки-но граф Албемарл повернувся, як поруч вже стояла Корнелія. Йому довелося запросити її. 

Кузина сяяла, йдучи з ним до центру бального залу. Краєм ока спостерігаючи за ними, Беатріс усвідомила, що якщо Едмунд — це і є Еліот Кеппел, а Корнелії все ж вдасться впіймати його у свої тенета, то кузина здійснить те, про що вона фантазувала роками.

Вони спинилися. Беатріс намотала шнурок ридикюля на зап’ясток і подивилась на Ентоні. Ледь помітна підбадьорлива усмішка, призначена лиш для її очей, торкнула кутики його губ.

Леді граційно попливли поміж своїми партнерами і вона разом з ними. Але серед шурхоту суконь, стриманих звуків контрдансу, що ураз стали далекими, майже глухими, ніщо не заважало їхнім поглядам, що мов магнітом, тягнулися один до одного.

Наступний танець був обіцяний графу Албемарлу. Ентоні неохоче відпустив її до нього — аж занадто неохоче, що вона бачила по його напружених плечах і стиснутих щелепах, але причини не розуміла. Сам він запросив герцогиню Чандос, яка явно не палала бажанням танцювати гавот, втім як і будь-який інший танець.

— Мені треба поговорити з вами, — стиха прошепотіла Беатріс, не повертаючи голови до графа Албемарла.

— Слухаю. — Він теж старанно вдавав, що жодної розмови між ними не відбувається, дивлячись в зал.

— Наодинці.

Пари довкола них збиралися в ланцюжок, готуючись до гавоту.

— Гаразд, — він не виказав подиву. — Куди підійти?

— Праворуч коридором, четверті двері. — Беатріс вказала напрямок очима. — Чекатиму вас за пів години до опівночі.

Перші звуки гавоту роз’єднали їх.

Довкола вирували світські розмови, стримані усмішки, танці. Беатріс випила келих шампанського. Генрі поруч зронив якийсь жарт про парламент, вона навіть не запам’ятала слів, машинально відповіла усмішкою, з прихованою напругою стежачи за стрілкою великого маятникового годинника на стіні під стелею, що майже доповзла до шостої цифри.

— Я відійду ненадовго, — повідомила вона, ні до кого особисто не звертаючись.

— Я з тобою! — похопилась Енн, що тільки й шукала якийсь привід, щоб втекти із душного, шумного залу.

— Я ненадовго, — швидко відповіла Беатріс. — Дати деякі розпорядження слугам. Перепрошую.

Стиснувши в руках ридикюль з медальйоном, вона покинула їх, ввічливою усмішкою прокладаючи собі шлях залом. Помічаючи знайомих, старалася дивитися у підлогу, щоб не перетнутися поглядами й не встряти у якусь непотрібну розмову.

В коридорі вона наткнулась на економку й миттєво стишила кроки, силуючись вдати, що просто вийшла на декілька хвилин перепочити. Зачекала поки та зникне з поля зору й одразу звернула до четвертих дверей праворуч.

Вона витягнула свічку з настінного канделябра, оскільки віддала наказ освічувати лише перші три кімнати, які відвела для потреб леді. Там напохваті чатували служниці, що могли підремонтувати сукню, подати нюхальну сіль тим, кому ставало зле чи принести льоду.

Вона відчинила двері й злегка призупинилася, щойно її погляд упав на графа Албемарла, який уже був там. Ліниво сидів у кріслі перекинувши ногу на ногу, з нудьгою роздивлявся тіні, що їх розкидала по стіні, принесена ним свічка. Побачивши Беатріс він миттєво звівся на ноги.

— Леді Беатріс, — поштиво схилив голову.

Прикриваючи вогник свічки долонею, Беатріс підійшла до камінної полиці й прилаштувала її у свічник, тоді повернулась до графа, що з цікавістю розглядав її напівлукавим поглядом.

Вона пильно придивлялася до його обличчя, але не знаходила нічого знайомого. Уважно прислухалася до себе, та нічого не відгукувалося ні в її пам'яті, ні в її серці. Раніше вона вважала, що зустрівшись у дорослому віці з Едмундом, її миттю охоплять ті ж емоції, що й колись у Баті. Але того не сталося ні при минулих зустрічах, ні тепер — він продовжував залишатися чужим. А вона стискувала в руках ридикюль і не знала з яких слів почати цю непросту розмову.