⚜Розділ 32. “Не байдуже”

— І все ж ти на себе не схожа, — вкотре завважила Енн, з підозрою зиркаючи на неї в майстерні модистки, куди вони відправилися з маєтку герцога.

— Підготовка до балу остаточно вимотала, — виправдовувалася графиня Гілфорд, важко зітхаючи для правдоподібності.

Вона знала, що сказати, щоб Енн таки повірила. Генрі переконати так легко не вдалося б, добре його хоч не було вдома — відбув до віконта Хоксбері, свого приятеля.

— Ніколи не розуміла навіщо їх організовувати, — кривилась Енн, вибираючи між двома відтінками смарагдової тафти.

— Бо тоді було б куди менше приводів одягнути такі розкішні сукні, — втрутилася Корнелія, вертячись перед дзеркалом з відрізом атласу молочного кольору.

Вони обрали фасони суконь для балу й тканину. Тоді поїхали в Гайд-парк, де організували собі пікнік утрьох поблизу озера. А опісля знову вернулися в маєток герцога Чандоса, де грали у віст.

Беатріс вдалося трохи розвіятися від важких думок. Додому вона повернулася, коли передвечірнє сонце облизувало шпилі старої церкви, що знаходилася дорогою до їхнього будинку. Неохоче пройшлася під'їзною доріжкою роздумуючи над тим, як виявляється складно не зважати на гріхи свого чоловіка.

— Мілорд чекає вас в кабінеті, — з порогу сповістив дворецький.

Вона зітхнула й віддала капелюшок та ридикюль камеристці. Крокуючи до кабінету, згадувала ранкову розмову та підозрювала, що справа в цьому.

Зібравшись з духом, тихо постукалась у двері.

— Ви хотіли мене бачити?

Ентоні стояв біля столу чи то підвівся на її стук, чи вже очікував, побачивши карету з вікна. Його важкий погляд повідомляв, що розмова буде непростою.

— Проходьте, — коротким жестом вказав він на канапу.

Беатріс сіла на краєчок, склала долоні на колінах і стала чекати. Граф так і залишився стояти біля столу темніший грозової хмари. Тим часом вона готувалась запевнити, що вранішня сцена не повториться, зрештою, що їй до того з ким він проводить час і як. Та Ентоні випередив її:

— Навіщо ви їздили до Айлін Аллен?

Спантеличена, вона заблимала очима.

— Звідки ви?.. Ви стежили за мною?! — миттю обурилася вона. 

Граф показав на стіл.

— Айлін надіслала записку.

Беатріс побачила перед ним складений аркуш і насупилася, бо нащо тій жінці було сповіщати про її візит? Хіба що вона аж настільки боялася, що граф припинить утримувати сина.

— Вам закортіло подробиць брудної історії? — спитав він.

Беатріс намагалась старанно тримати обличчя незворушним.

— Я мала знати з ким живу під одним дахом, — сказала вона.

— І з ким же? Дізналися?

Декілька слів вертілось на язиці, але вона вчасно його припнула. Суспільний осуд давно описав графа Гілфорда за неї, недарма ж її чоловік мав репутацію негідника. І вона знала це. Знала історію про зведену сестру ще до одруження, але збирати чутки — одне, а почути подробиці з перших вуст — зовсім інше. Чесно кажучи, провівши з ним ці дні, якось не хотілося вірити, що йому властива така безвідповідальність та здатність до підлого підступу.

Вона мовчки вдивлялася у свої руки. Тим часом тиша між ними ставала все нестерпнішою.

— І далі збиратимеш чутки чи спитаєш прямо, Беатріс — порушив її Ентоні.

— Чому ви не одружилися з нею?

Хоч вона й зведена сестра, але це викликало б куди менший скандал, ніж те, що сталося.

— Я не бачив вагомої причини для цього, — відказав він і стиснув щелепи.

Беатріс набрала повні груди повітря й спитала:

— І ви заплатили її нинішньому чоловіку, щоб він з нею одружився?

— Так, — відповів граф не відводячи погляду. 

— Відіслали мачуху в психіатричний госпіталь? 

— Так. — Від його відповіді віяло холодом. 

— Ви заборонили Айлін відвідувати власну матір?

— Так.

Кожне його холодне "так" здавалося ударом, що руйнував останні крихти її надії, що це все ще може бути якоюсь вигадкою, якимсь злим жартом.

— Ви утримуєте її сина? 

— Я утримую Айлін. І лише тому, що так заповів батько.

Вона тихо й глибоко видихнула, готуючись до найважчої його відповіді "так".

— Вас з нею застали слуги в... — вона затнулась та так і не змогла змусити себе завершити думку. 

Хоча він і без того зрозумів. Вона бачила це по його примружених очах і ще дужче стиснутих щелепах.

Ентоні мовчав. 

— Чи це вигадка? — перепитала тихо, з проблиском надії в очах. 

— Не зовсім, — з тією самою незворушністю відповів він, дивлячись на неї. — Але я не чіпав її, якщо ти про це. Інакше б одружився, не сумнівайся, Беатріс.

Але нерозуміння й сумніви були, що читалося у тому, як її пальці інстинктивно міцніше вчепилися в підлокітник, як стиснулися вуста, наче вона намагалася втримати слова, що могли необережно зірватися з них.

Ентоні бачив це. Ще якусь мить дивився на неї, тоді обернувся до вікна й сперся долонями на підвіконня. Важкий подих вирвався з його грудей. Він мовчки дивився у двір, говорити не поспішав: чи то слова підбирав, чи то обдумував.

 — Іноді бажання стати графинею переважує здоровий глузд, і в хід йдуть найпідступніші методи, — сказав він зрештою.

Беатріс принишкла, миттю провівши паралелі зі своїми спробами заманити в пастку графа Албемарла.

— Але цей підступ не вдався й бажання мачухи за будь-яку ціну зробити з Айлін нову графиню Гілфорд, успіхом не увінчалося, — далі розповідав він. — Тоді вона надала розголосу цій справі. Зробила ставку на те, що можливий скандал налякає мене настільки, що я зроблю усе, щоб його втихомирити. 

Ентоні умовк і злегка схилив голову. 

Беатріс бачила, як його плечі ледь помітно піднялися, а потім повільно опустилися. Цей рух був коротким, але сповненим настільки важкої втоми, що їй здалося, мовби він намагається скинути невидимий тягар, який тримав на собі роками.

— Вона прорахувалася, — продовжив він рівно та спокійно. — Вона не знала, що я хотів освідчитися одній дівчині й краще втратив би репутацію, аніж — її.

Беатріс в подиві звела брови, отетеріло дивлячись на його спину. Стало очевидно, що він таки втратив ту дівчину і репутацію заодно. "То, можливо, це саме для неї три роки тому він і купив цей будинок", — подумала вона. Усе складалося.