⚜ Розділ 25. “Вечір відкриттів”

— У вас тут гарно, — роззиралась довкола леді Кроулі, сяючи усмішкою.

На вечерю вони з Генрі, Енн та Корнелією, приїхали першими й чекали леді Гок у вітальні. Щойно випала нагода, Енн, яка не зводила з подруги погляду, відвела її убік.

— Ти як? — спитала навпошепки, заглядаючи в очі. — Щаслива з ним?

— З ним я маю те, чого хотіла, — ухильно відповіла Беатріс. Вона додала усмішку до цих слів і зловила себе на думці, що це навіть правда.

— Мілорде, я чула у вас неймовірна галерея. — Леді Кроулі продовжувала липнути до Ентоні.

Беатріс і уявити було важко, де її тітка могла те почути.

— Якщо дозволите, леді Кроулі, проведу екскурсію. — Він галантно наставив їй лікоть, його обличчя при цьому виражало стриману ввічливість.

Тітка засяяла й вчепилася в нього. Усі рушили за ними.

Картинна галерея і справді вражала. Граф самостійно облаштував її два роки тому й зібрав понад двісті картин. Витратив цілий статок, що, однак, не було для нього проблемою. Беатріс знала це із записів, що їх надала економка.

Вона спинилася при вході, роздивляючись пейзаж у Саффолку, кисті Грейнсборо. До неї підійшов Генрі. Усі інші рушили далі, а вони стояли на місці, чекаючи поки ті відійдуть на достатню відстань.

Беатріс знала, що брат мав спитати. Тож випередила його.

— Усе добре, Генрі. Він мене… шанує, — сказала тихо.

— Знаю.

А от це стало для неї несподіванкою.

— Звідки?

Герцог Чандос знехотя смикнув краєчком вуст, не відводячи погляду від картини.

— Ти ж не думала, що я залишу тебе без захисту?

— Що це значить? — супилась вона, гарячково обдумуючи почуте.

“Нелі… Більше немає кому”. Вона очманіло розтулила рота.

— Ти змусив мою камеристку стежити за мною й доповідати тобі?

— Ні. Лише попросив повідомити, коли що буде не так, — відповів він з притиском на останньому слові. І повернувся до неї. — Не злись.

Беатріс безвільно опустила руки.

— Ти невиправний. Знаєш?

— Краще: турботливий і далекоглядний.

— Скромністю теж не обділений, — фиркнула вона. — Припини це, інакше мені доведеться розпрощатися з нею.

— Припинив. — Генрі знову вдавав, що милується пейзажем. — Коли минулої ночі поспілкувався з Гілфордом при доволі цікавих обставинах.

Беатріс затамувала дихання. “Генрі ж не міг відвідувати ті місця, про які непристойно й думати. Він би ніколи не вчинив так з Енн”, — розмірковувала наспіх.

— Де? — спитала на видиху.

— У клубі Джексона.

Звісно, ця назва ні про що їй не сказала.

— До світанку пробули там, — додав брат.

— Відколи це ти пропадаєш у сумнівних клубах до світанку? 

— Це був виняток. Випадково дізнався, що Норта бачили там, не міг упустити можливості поспілкуватися з ним. 

Беатріс присилувала себе надати голосу спокою, тихо питаючи:

— І саме це спонукало тебе змінити думку щодо Ентоні?

Вона навмисно назвала чоловіка на ім'я, щоб підкреслити перед братом їхню близькість. 

— Ні. Я досі вважаю, що він недостойний тебе, — поблажливо посміхнувся він їй. — Однак все не настільки й погано, як могло б бути.

— Вельми обнадійливо, — пирхнула вона. — Ходімо, інакше тобі доведеться викупити цю картину, стільки милуєшся.

Генрі знизав плечима.

— Вона б личила нашій вітальні в Кеннон-хаус.

Лакей сповістив про приїзд останньої гості й господарі повели усіх в обідню залу.

За столом Беатріс розмістилась поруч з Ентоні, а не навпроти, як завжди. Щойно він стягнув пальчатки, як її погляд наштовхнувся на його руки. Вона насупилась, краєм ока роздивляючись збиті кісточки пальців, які він намагався не виставляти на огляд. Ураз пригадалось, що він увесь день пробув у пальчатках, а вона й не надала цьому значення.

“То чим же він таким займався в тому клубі?” — виникло цілком логічне питання.

Вона з підозрою повела очима до рук брата, що сидів навпроти неї. Нічого. Запивши полегшення ковтком вина, вона мило усміхнулась леді Гок, що саме вихваляла її ідею з облаштування гостьових кімнат.

Вечеря продовжувалася. Зміна страв супроводжувалась зміною скатертини, посуду й напоїв. Кухарка перевершила сама себе. Корнелія, яка завжди відзначалася відмінним апетитом, тричі зробила комплімент її стравам. А леді Гок з тіткою наввипередки намагалися переговорити одна одну.

Після вечері усі перемістилися до вітальні. Беатріс сіла за фортепіано. Корнелія теж продемонструвала свої вміння, виконавши арію. Її голос без перебільшень був незрівнянним, тітка ніколи не упускала можливості продемонструвати його.

Щойно Корнелія відійшла від фортепіано, як леді Гок перетягнула увагу публіки на себе й взялася розповідати про експедицію свого чоловіка джунглями.

Уловивши момент, Беатріс подала знак кузині й вони покинули кімнату, вийшовши до підніжжя східців.

— Мені потрібна твоя допомога, — одразу взялася до справи Беатріс. — Треба дізнатися де мешкає зведена сестра мого чоловіка.

Корнелія поморщилась.

— Та, яку він…

— Так, — перебила її Беатріс, випереджаючи слово, яке не хотіла зараз чути. — Зможеш дізнатися?

Їй і уявити було важко, як те можна дізнатися, але не сумнівалася, що кузині таке під силу. Вона й сама пробувала: детально вивчила господарські записи економки в надії знайти хоч щось про цю дівчину, та все марно — в цьому домі й згадки про неї не було.

— Будеш винна мені послугу, — хитро посміхнулась Корнелія.

— Згода. Тільки про це не має знати ніхто.

— Могла б і не нагадувати. Ходімо, хочу послухати про джунглі.

— Зачекай, — спинила її Беатріс. — Ти знаєш щось про клуб Джексона?

Корнелія посміхнулась.

— Місце, де замовляють пістолети на двох і шампанське на одного.

Беатріс в нерозумінні блимала очима.

— Не чула? — дивувалась Корнелія. — Чоловічий клуб на околиці, де полюбляють зупинятися дуелянти на шляху до схилів. Два пістолети й одне шампанське — часте й доволі потішне замовлення, чи не так?