⚜Розділ 18. “Для іншої”

— Залишилася кухарка з помічницею, ліхтарник, конюх і дворецький з економкою, — звітувала перед нею Нелі, допомагаючи зняти капелюшок. — Мілорд вигнав усіх і наказав не давати їм рекомендацій.

Беатріс зітхнула, дивлячись в дзеркало.

— Доволі жорстко.

Вона розуміла, що без рекомендацій усі ті люди навряд чи зможуть знайти пристойну роботу. Їй стало шкода їх, оскільки мимоволі відчувала у цьому всьому і свою провину.

— Міс Хілл зайнялась найманням нової прислуги, — повідомила камеристка, поправляючи їй зачіску.

Декілька хвилин Беатріс мовчки сиділа перед дзеркалом роздумуючи над цією ситуацією, а тоді вирішила йти шукати економку. Перестріла її на вулиці, та саме поверталась зі стайні, про що їй підказав містер Браун. Беатріс проймалась усе більшою прихильністю до нього, дворецький принаймні не дивився на неї з прихованою ворожістю, як це робила економка.

— Міледі… — Уклонилась міс Хілл, мелькнувши перед Беатріс чорним мереживним чепчиком. Її губи миттю витягнулись в тонку смужку, а темні очі обдали байдужістю. — Вам потрібна моя допомога?

Щоразу дивлячись на цю жінку, Беатріс хотілося вище задерти підборіддя й спину гордо випрямити, демонструючи свій статус, бо та поводилась так, наче це вона тут господиня.

— Я волію повернути частину звільнених слуг, — видала Беатріс, одразу перейшовши до справи.

Міс Хілл подивилася на неї так поблажливо, як дивляться на малу дитину, що просить неможливого, недвозначно даючи зрозуміти: молода графиня щойно сказала відверту дурницю. 

— Я бажаю, щоб ви зробили це негайно, міс Хілл! — підвищила голос Беатріс. 

Поблажливий погляд економки ураз змінився здивованим. Навіть брови її злегка смикнулись догори. А Беатріс вже було подумала, що ця жінка не вміє відкрито проявляти почуттів через природну стриманість.

— Звільнити їх — наказ мілорда, — відрубала економка, всім своїм виглядом показуючи, що Беатріс хоч і новоспечена графиня, але нічогісінько в цьому домі не вирішує.

Та дівчина не здавалась:

— Я розумію, що це наказ мілорда. Але я, як його дружина, вважаю несправедливим виганяти усіх. Певно, деякі з них усе життя прослужили в цьому маєтку. Хіба ж це допустимо?

— Мілорд купив дім три роки тому, — відрізала економка. — Попередні власники своїх слуг забрали з собою.

— Три роки? — здивувалась Беатріс.

Вона зсунула брови. А й справді вона ж не бачила жодного сімейного портрета в стінах цього маєтку й навіть не подумала над цим досі.

— Для майбутньої дружини, з якою він тоді планував тут жити, — незворушно уточнила міс Хілл.

Беатріс завмерла.

— Він планував одружитися? 

— Так.

“Три роки... Це ж йому тоді... приблизно двадцять було”, — ще дужче здивувалась вона, та одразу ж зачепилась за інші слова: "для майбутньої дружини… три роки тому...".

Саме тоді й стався скандал з його зведеною сестрою. Виходило, він все ж планував поєднати з нею життя. Але що ж такого могло статися, щоб вона вийшла заміж за іншого? Ще й судячи з чуток, чекаючи дитину від… від її чоловіка.

“Чи може та дівчина зрадила його? І що та дитина? Граф навідується до неї чи як?” — у неї одночасно виникло стільки питань, що й не знала, за яке вчепитись в першу чергу.

— Чому ж тоді він не одружився? — спитала вона, ураз виявивши, що голос вже не звучить так впевнено.

— Очевидно, не склалося. Можете запитати про це в мілорда.

Беатріс могла б заприсягнутися, що в очах економки на мить блиснула зловтіха, хоч голос її при цьому був так само незворушний.

“І знає вона більше, ніж вдає. Та говорити не стане”, — чітко усвідомлювала дівчина.

Але як же їй хотілося дізнатися усі подробиці цієї історії.

— Не переймайтесь, міледі, — продовжила міс Хілл офіційним тоном, — декілька нових лакеїв і покоївок прибудуть вже вранці. Щойно я відіслала конюха з порученням в контору з наймання прислуги. Власниця моя добра знайома, вона підбере надійних людей.

Беатріс ледь помітно кивнула й оминувши чорну сукню економки, попрямувала вимощеною стежиною попід будинком.

Вона забрела в сад, де безцільно бродила уздовж насаджень яблунь та черешень, обдумуючи почуте. Відтак завернула на трояндову алею й сіла на лавку біля великого куща всипаного білими бутонами.

Зірвала троянду й крутячи її пальцями, кинула журний погляд на фасад з червоної цегли.

Дім так просто не купують. Для абикого не купують.

Можливо, він теж кохав. Теж втратив. Чи та дівчина розбила йому серце. Чи розчарувався. Чи просто не зміг поєднати з нею життя через якісь непереборні обставини...

Беатріс сумно посміхнулась сама до себе.

"Можливо, тому й дивився з такою гіркотою, коли я зізналась, що в серці інший. Невже він бачив у мені себе?”

Легкий вітерець окутав ароматом троянд. Вона стулила повіки й глибоко втягнула у груди ніжний запах. Розплющивши очі, знову подивилася в той бік.

“Якою б там не була причина, а цей дім мав належати іншій”, — не відпускала надокучлива думка.

Вона замислено обдивлялася вікна з балюстрадами, закрутисті балкони з чітким усвідомленням, що живе в домі, що її чоловік купив для жінки, з якою планував тут життя. Він же, певно, й уявляв перед яким каміном вони проводитимуть довгі зимові вечори й теплі літні ранки за чашкою чаю на якомусь з отих балконів. Уявляв, як цим садом бігатимуть їхні діти.

Беатріс хитнула головою, намагаючись прогнати ті думки й звернула погляд до квітки у своїх пальцях.

Їй мало б бути байдуже. Та чи байдуже?

Ні, їй необхідно з’ясувати хто та жінка й що тоді насправді сталося. Три роки тому. “Бо коли знаєш усе, простіше протистояти будь-яким непередбачуваним обставинам”, — намагалась переконати себе.

Для цього їй потрібна її усезнаюча кузина. Вона мусить якось дізнатися адресу.

— ୫ —