⚜Розділ 16. "Шанс зробити по-своєму"

Її розбудила камеристка. 

У скронях пульсував біль. Вона притулила долоню до чола й скривилася. Відтак спробувала піднятися у своїй постелі. Нелі проворно підняла подушки, дозволяючи їй напівсидячки відхилитися на бильце.

— Міледі, — радісно защебетала камеристка, подавши їй склянку води з лимонним соком, — тут так гарно, наче й зовсім не в Лондоні знаходимося.

Беатріс жадібно випила її й тільки тоді відчула незначне полегшення. Відтак повела очима кімнатою. В ранковому освітлені стіни віддавали холодним блакитним відтінком. Очі неминуче наштовхнулись на двері суміжної спальні.

Граф вночі так і не прийшов. А вона з жахом пригадувала свої вечірні відвертості та зізнання й ще дужче кривилась. Чомусь тепер усі ті слова видавалися такими безглуздими й помилковими, що хотілося крізь землю провалитися. Вона опустила голову й притисла до чола холодне скло.

— Мілорд чекатиме вас до сніданку о сьомій, — повернула її з роздумів служниця.

Беатріс різко відійняла від чола склянку.

— Ти бачила його? — Вона навіть не намагалась приховати тривогу в голосі.

— Ні, повідомлення передав містер Браун, він дворецький.

Ховаючи очі, Нелі помітно заметушилась та вхопила глечик для вмивання. Беатріс занадто добре знала свою служницю, щоб не помітити цього її нервового поспіху.

— Нелі, ти мої очі й вуха у цьому домі. Кажи, що знаєш.

Служниця притиснула до себе глечик й несміливо зиркнула на графиню, обережно мовлячи:

— Слуги говорять, що мілорд усю ніч пиячив, зачинившись в кабінеті.

Беатріс кивнула.

“Чутки таки правдиві”, — подумала вона, віддаючи їй пусту склянку.

Нелі допомогла їй одягнутися, зробила зачіску. Беатріс поглянула на себе в дзеркало, з думкою що нічого не змінилося, хоч вона й графиня тепер.

В коридорі, біля дверей, її чекала струнка жінка середніх літ в темній сукні й строгому чепчику. Зміряла її з ніг до голови таким поглядом, який, не інакше як зверхнім та оцінювальним, описати не можна було.

— Міледі, — манірно схилила голову. — Я, Анабель Хілл, економка. До ваших послуг.

Беатріс слухала цю жінку дорогою до обідньої зали. Раз у раз повертаючись поглядом до її витягнутих в тонку смужку губ. Здавалося, економка вороже сприйняла її появу у цьому домі, трималася згорда, переповідаючи тутешні порядки й мимохідь знайомила з розміщенням кімнат, повідомивши, що в розпорядженні знаходяться дві дюжини слуг.

До обідньої зали Беатріс зайшла з високо задертою головою, як і годиться сестрі герцога чи новоспеченій графині, старанно ховаючи за тим гордовитим виглядом внутрішнє сум'яття.

Ентоні стояв спиною до вікна. Одразу ж обернувся. Злегка кивнув, вітаючи й відсунув для неї стілець з високою різьбленою спинкою.

Годинник, десь у глибині маєтку, відбивав сьому.

Служниці заходились накривати на стіл. А Беатріс хотілось сховати очі, так ніяково їй стало. І хто ж тільки ввечері за той язик тягнув?

Вона дивилася, як вони розставляли тарілки й склянки, тихо ставили страви та невідривно спостерігала, як тонкою цівкою ллється чай у її чашку. Щойно наважилась підвести погляд, як наштовхнулась на його очі навпроти.

Граф мав трохи скуйовджене волосся, але одягнений бездоганно, як завжди з білосніжною шийною хустиною, зав’язаною аж до підборіддя. Дивився на неї. 

Просто дивився. 

Але в його погляді щось змінилося. Тільки що? Вона не могла вловити.

Дві служниці застигли біля стіни з тацями. Беатріс глянула на них і кивком відпустила їх. Не дивлячись на чоловіка, підтягнула до себе чашку з чаєм.

— Певне, не так має починатися подружнє життя, — тихо промовила вона, наважившись порушити тишу.

— Відвертість — найкраще з чого можна почати, — спокійно відповів граф.

Беатріс наморщила лоба, старанно уникаючи його погляду.

— Все ж я маю перепросити за вчорашнє. Я не повинна була того всього говорити.

— Не варто, — його тон залишався незворушним. — Повторюсь: я ціную вашу відвертість.

“Якийсь він аж занадто покладливий”, — наспіх роздумувала вона, кидаючи пінцетом кубики цукру у свою чашку. Вона навіть замилувалась ними. Наскільки ж вправною була служниця, що спромоглася поколоти брусок цукру на настільки дрібненькі, однакові шматочки. Ця досконалість раптом здалася їй недоречною та дивною в такий бентежний ранок.

— Погода сьогодні обіцяє бути хорошою, — раптом завважив Ентоні, випрямляючись на стільці. — Дозвольте запросити вас на пікнік до озера?

Чашечка з чаєм застигла в повітрі так і не торкнувшись її губ.

— По обіді, — уточнив він.

Беатріс кліпнула очима й швидко прогнала вираз подиву з обличчя. 

— Звісно. Я складу вам компанію.

Беатріс відсьорбнула чай, але він виявився настільки солодким, що скривившись, вона відсунула його й вхопила склянку з водою. Зробивши декілька ковтків, взялася за тости, роздумуючи над мотивами, що могли спонукати його до цієї несподіваної пропозиції. Особливо після її зізнань.

Зрештою цікавість таки узяла гору, переваживши незручність.

— Можна спитати навіщо? Цей пікнік, — уточнила вона.

— Тому що я не вірю у прокляття, — рівним тоном відповів Ентоні. — А вважаю, що доля знаходиться у наших руках. — Цього разу він і не глянув на неї, зосереджено орудуючи ножем та виделкою над омлетом, поруч з яким на його тарілці лежали кілька скибочок свіжого хліба.

Беатріс мимоволі зітхнула, бо його відповідь нічого особливо не прояснила. Повела очима до опустілої склянки біля його тарілки. Він пив лише воду. І вона здогадалась, що йому теж не зовсім добре після минулої ночі. "Але з вигляду так і не скажеш", — подумала, крадькома роздивляючись його крізь опущені вії.

Після сніданку, Беатріс взялася за кореспонденцію, виявивши цілу гору привітань і запрошень від сусідів, жодного з яких вона не знала. Енн теж надіслала записку. Завуальовано питала чи все в неї добре. Беатріс швидко начеркала відповідь й передала посильним, відчуваючи тепло у грудях від турботи, якою подруга огортала її навіть на відстані.