⚜ Розділ 13. “Не з тим”

Весільне частування, вдалося на славу. Леді Кроулі собою неабияк пишалась, жваво пурхаючи між гостями.

— Шлюб — найбільше благословення, яке тільки може подарувати життя, — з перебільшеною радістю примовляла вона.

— Пам’ятай: ти не перестала бути моєю сестрою від того, що тепер носиш інше прізвище, — з похмурою серйозністю запевняв Генрі. — Завжди та в будь-чому, можеш розраховувати на мене.

— Як же я хочу, щоб твої очі завжди сяяли щастям. — Міцно обіймала Енн.

— Ти заміжня. — Хитала головою Корнелія. — І з ким я тепер буду стояти під стіною дебютанток?

Від їхнього приїзду минуло декілька годин. З нею були найближчі, вітали знайомі, а вона все ще сповна не усвідомила, що заміжня. Графиня Гілфорд. Обручка на її пальці справжня, втомлена усмішка на обличчі фальшива, рідний дім до вечора стане чужим, а той, з ким вона піде далі — фактично незнайомець.

Її погляд вихопив профіль чоловіка. Він стояв за крок, розмовляв з леді Гок, яка занадто настійливо запрошувала погостювати у них в зимовій резиденції й аж сяяла від радощів.

— Мілорде. — Перед їхнім взором зненацька постала леді Кроулі. — Я ненадовго заберу вашу дружину. Ходімо, — звернулась вона до Беатріс.

— Куди?

Тітка не відповіла. Вклала їй в руку келих з шампанським, інший взяла собі й підштовхнула до виходу з бального залу. Опинившись в коридорі, вона звернула до найближчих дверей.

— Так склалося, що я найближча тобі заміжня родичка, — пояснила, пропускаючи її вперед.

Беатріс очікувала, що ніздрі уловлять запах сигар, як при батьку, та того не сталося. За його часів кімната слугувала місцем зустрічей з однодумцями з палати лордів за келихом бренді чи віскі. Генрі нічого тут не змінив. Навіть коробка для сигар залишилася на своєму місці — під рукою, поруч з письмовим приладдям.

Вона підійшла до столу. Спершу відставила келих, тоді провела пальцями різбленням на коробці — їх сімейний герб. І впіймала себе на думці, що увійшла сюди вперше відтоді, як не стало батька.

— Я маю розповісти, чого тобі чекати від шлюбної ночі, — повідомила леді Кроулі.

Беатріс спантеличено зморгнула й обернулась.

Тітка дивилася у бік каміна, наче навмисно уникаючи її погляду. Продовжила:

— Твій чоловік прийде у твоє ліжко й візьме те, що має належати йому. Це і є шлюбний обов'язок.

Леді Кроулі неспішно відпила з келиха, перш ніж додати:

— Звісно, якщо він забажає продемонструвати повагу до твоєї невинності — зробить усе під ковдрою.

Вона нарешті подивилася на племінницю, в надії, що та зрозуміла. Але Беатріс лиш скривилась, питаючи:

— Що він візьме?

— Твою честь.

— Я не розумію. — Беатріс несамовито замотала головою.

Леді Кроулі зітхнула, суплячи брови й підійшла до шафи, вдаючи, що роздивляється крізь скляні дверцята колекцію дорогого алкоголю. Очевидно, їй було настільки ж неприємно говорити на цю тему, як і Беатріс слухати. Тож вирішила в подробиці не вдаватися:

—  Ти повинна віддатися йому як дружина, з усіма наслідками. — Вона в задумі постукувала пальцем об ніжку келиха й кривила губи, підшукуючи потрібні слова. — Наскільки б неприємно тобі не було, знай: доведеться терпіти. Леді не отримує від цього задоволення. Простий люд може називати це заняття коханням, ми ж, представниці вищих кіл, більш освідчені й називаємо це приниженням, яким платимо за свій високий статус.

Беатріс розтулила рота. Міцніше вперлась стегнами в поверхню столу. Здогадки про те, чому про це не заведено говорити, нарешті почали набувати ясності й підтверджуватися: це неприємно й соромно від того, що принизливо.

— Якщо він буде добрим — все швидко скінчиться, — спробувала підбадьорити тітка. — Не мине й кількох хвилин, як піде у свою спальню й залишить тебе плакати наодинці.

— Плакати? — вражено видихнула Беатріс.

Леді Кроулі тернула долонею очі й обернулась.

— Я кажу тобі це не для того, щоб налякати, — зітхнула вона. — А, щоб знала, що чекатиме вночі. Твоє завдання — дати графу нащадків. Без цього вони не з’являться.

Беатріс понурила погляд.

Діти. Матір’ю вона себе ще не уявляла.

Потягнулася до келиха й зробила повільний ковток.

— Найважче вперше, — провадила далі леді Кроулі, — це і біль, і кров. Але це й твоя честь. Доказ чистоти.

Беатріс стулила повіки й міцніше стисла ніжку келиха у руці. Особливої ясності тітка не внесла, лише дужче налякала.

— Все мине. Будь покірною й терплячою. І моя тобі порада: не показуй, що боїшся його. Боятися, ти не повинна. Як я вже казала, шлюб — благословення, хоч час від часу нам і доводиться проходити це приниження.

Пізно, вона вже боялася. Граф Гілфорд навмисно зробить їй боляче. І кров... Бридко уявляти, що її чекає.

“І хіба не можна без цього?” — гарячково роздумувала, вдивляючись у бульбашки в келиху, а тоді одним махом спустошила його.

Тітка тільки й чекала цього моменту.

— Гаразд, — похопилась вона, — час повертатися до гостей. Ваш від’їзд вже готується.

Беатріс відставила пустий келих, обіперлась долонями на стіл.

— Залиште мене, — попросила тихо.

— Не довго. Не можна змушувати чоловіка чекати.

Вона покивала головою й зачекала поки за тіткою зачиняться двері, тільки тоді з її губ зірвався протяжний стогін.

Як їй перетерпіти цю ніч?

Погляд надибав шафу біля каміна, з-за скла якої, на неї поглядали пляшки дорогого алкоголю. Згадала, як добре й байдуже стає після нерозбавленого вина.