10.1

Здається, Беатріс зрозуміла чому його зведена сестра була скомпрометована. Його оксамитовий голос ставав ще вабливішим, коли звучав притихло, його очі з поволокою заворожували. Під ці чари так легко було підпасти.

Вона глипнула униз, куди-небудь лиш би перервати зоровий контакт. Благо екскурсія закінчувалась, леді Гок вела усіх на вихід.

У бальному залі вона знову приліпила до свого лиця обворожливу усмішку.

— Шампанського?

Граф Гілфорд продовжував грати роль галантного залицяльника, прудко підхопивши з таці келих. Генрі не заперечив, хоч завжди був проти того, щоб вона пила щось міцніше за розбавлене вино.

Корнелію тим часом знайомили з черговим претендентом на її руку. Ним виявився барон доволі поважного віку. Але кузина відмінно грала свою роль, мило всміхаючись йому.

“Я б так не змогла”, — подумала Беатріс, помітивши, як той, мовби ненароком, старається торкнутися її кузини, поки його очі оцінювально бігали її фігурою. Гілфорд принаймні тримав руки при собі, а ще він удвічі молодший. Втішатись було чим.

В центрі бального залу пари витанцьовували прикінцеву частину гавоту, виконуючи вальсові променади спиною по лінії танцю, а тоді й обличчям. Очі надибали Албемарла.

Замість того, щоб сторонитися дебютанток, він обрав іншу тактику й жодного танцю не пропускав, приділяючи увагу усім без винятку.

Келих опустів.

— Леді Беатріс, дозволите запросити вас на танець? — нагадав про себе граф Гілфорд.

Музиканти заграли менует.

Веселі бульбашки свою справу зробили. Вдавати стало легше й завчена усмішка з’являлась на її губах щоразу, як тільки вона дивилась на нього.

Ентоні майже не зводив з неї очей. Нікому й на думку не спало б, що це всього лише дешева вистава.

Щойно музика стихла, він помітив когось у натовпі. І провівши її до брата, промовив:

— Якщо ви не проти, я ненадовго покину вас?

Беатріс відповіла йому з ввічливою усмішкою:

— Звісно, мілорде. За мене не турбуйтесь, я в колі родини. 

Провела його поглядом до леді Гок, що перебувала в компанії молодшої жінки й вдавана усмішка поволі потухла на її губах. Вона втомилася. Втомилася тільки те й робити, що рятуватись від цих скандалів.

— Останній твій бал в статусі незаміжньої, — не втрималася від коментаря Корнелія.

— У заміжніх куди більше привілеїв.

Їй хотілося довести собі, що не все так погано. Хоча кого обманювати? Все погано. І те, наскільки жалюгідно прозвучали її слова — найкраще тому підтвердження.

Генрі знову свердлив її уважним поглядом, поки Енн не відвернула його питанням про поїздку на кінні перегони в Честер. Беатріс полегшено видихнула, але тут же виявила, що до них наближається граф Албемарл.

Насторожено завмерла, та він лиш ввічливо вклонився, кинувши у її бік мимобіжний погляд. А тоді запросив Корнелію на танець.

Звісно, в цьому був сенс, бо якби він оминув її кузину увагою — підтвердив би здогадки пліткарів.

А Корнелія сяяла. Їй і вдавати не доводилося.

Беатріс дивилася, як вони стали до танцю. Відшукала очима нареченого, той вів бесіду з якоюсь леді. Судячи зі смарагдового кольору вбрання — заміжньою. Розмова явно подобалась їй, він же стояв спиною.

І тут її пройняла здогадка: а що коли й граф Гілфорд заздалегідь вигоди шукав, навмисне пішов за нею у той сад?

— Генрі, — звернулась вона до брата, — граф Гілфорд був серед тих, хто просив моєї руки в тебе до початку сезону?

— Ні, до мене він ніколи не звертався.

Здогадка не підтвердилась. Виходило, вона випадково трапилась йому під руку. Втім, як і він їй.

Погляд зачепився за стіл із солодощами й напоями під протилежною стіною, огороджений колонами.

— Енн, не бажаєш спробувати айвовий мармелад? Чула, в маєтку леді Гок працює кухарка француженка й солодощі в неї неперевершені.

Енн не відмовила б й не лише через любов до солодощів. Вона не любила проводити час на шумних, багатолюдних балах. Їй завжди хотілося сховатися від загальної уваги та пильних поглядів пліткарок і Беатріс цим безсовісно скористалась.

— От чесно, краще б з книжкою вечір провела, — бурмотіла Енн, пробираючись крізь натовп до столу.

Беатріс всміхнулась.

— Тепер ти герцогиня — звикай. Бо навряд чи від цих обов’язків можна сховатися за книжкою.

На фарфорових десертних тарілках яких тільки солодощів не було. І все це поміж високих ваз з букетами троянд. Навколо розносився запах лимонної цедри, ванілі й кориці. Аромат квітів зовсім не відчувався.

— Тут і нуга: й чорна, й біла. — Беатріс захоплено роздивлялася солодощі, вагаючись, що взяти. — Чула, у Франції її подають до Різдва. Чорна символізує грішників, біла — тих, хто покаявся.

— Це… дивно. — Енн з сумнівом ковзнула поглядом по тих солодощах.

— Леді Енн, леді Беатріс, — пролунало позад них.

Беатріс ледь не підстрибнула з несподіванки. Обертатися не треба було, щоб зрозуміти кому той голос належав.

— ୫ —