⚜Розділ 8. “У пастці чужих слів”

— Чашка теплого шоколаду бадьорить краще будь-чого.

Нелі знала, як вранці виманити її з ліжка. Щойно фарфорова чашка опустилася на приліжковий столик, як насичений аромат какао та ванілі розпросторився у повітрі.

— Леді Енн знову їздила на портовий ринок з мілордом, тож ласощів вистачить надовго, — пояснила камеристка, розчиняючи дверцята шафи. — І якого кольору сьогодні ваш настрій?

Беатріс глибоко втягнула запах, що асоціювався з теплом та затишком і відповіла геть не задумуючись:

— Блакитного.

Насолодившись гарячим шоколадом, вона вмилася.

Поки камеристка затягувала шнурівку корсета, думала над поїздкою з Корнелією та Енн в Гайд-парк, куди вони планували вирушити після сніданку. А поки Нелі застібала довгий ряд перламутрових ґудзиків на спині — гадала над тим, чи зустріне там графа Албемарла. Вона хотіла з ним поговорити. Тепер, коли знає чим обумовлений його раптовий інтерес до неї, це могло багато що змінити.

— Вам неймовірно пасує небесно-блакитний, — промовила камеристка, укладаючи локони в зачіску.

Захоплення в голосі служниці, спонукало Беатріс підняти погляд до дзеркала. Блакитна сукня ідеально пасувала до її білявого волосся й світлої шкіри.

— Які прикраси виберете?

Погляд опустився на обручку з сапфіром, яку вона тримала на стільниці, остаточно не вирішила куди ту подіти: надягнути не бажала, а кинути в шкатулку до своїх прикрас — не могла, бо не вважала її своєю.

— Сьогодні обійдуся без прикрас, — вирішила, натягуючи пальчатки.

До сніданку залишалося чверть години. Спускаючись на перший поверх, наткнулась на Корнелію.

— Треба поговорити, — схвильовано заявила кузина й стискуючи в руці газету, швидкою ходою направилась у вітальню.

Беатріс невдоволено закотила очі, подібно тому, як це часто робила Корнелія. Не до душі їй були ці командні нотки в її голосі. Але все ж попрямувала за нею й зачинивши за собою двері, терпеливо чекала продовження.

Корнелія простягнула газету.

— В нас великі неприємності. Читай.

Погляд Беатріс одразу ж наткнувся на оголошення про їхні заручини з графом Гілфордом. Стандартне оголошення. Нічого дивного. Подібні оголошення завжди супроводжують заручини аристократів, особливо титулованих. Тож цього варто було очікувати.

Вона зітхнула й кинула газету на столик, біля найближчої канапи.

— Що тут надзвичайного? Граф Гілфорд часу не гає.

— А ти нижче прочитай, — незворушно підказала Корнелія. — Колонка цього Джерарда Бернса.

Беатріс насупилась і знову взяла газету до рук. Миттю відшукала колонку пліток.

“Вищий світ знову лихоманить. І цього разу через усім відомого графа А., який виявив бажання одружитися й мав необачність оголосити про це.

Він — найбажаніший наречений сезону, тож не дивно, що незаміжні леді, у мріях, поголовно, приміряють на себе роль його графині. А деякі з них й узагалі перейшли від мрій до дій.

Як стало відомо вашому автору, дві дебютантки, які ще й родичками одна одній доводяться, уклали парі на джентльмена. Так-так, усе правильно — парі! І цим джентльменом став граф А. який, звісно, розраховував знайти собі дружину, от тільки навряд чи планував ставати здобиччю, а ще гірше — ставкою в парі двох аж занадто сміливих леді.

І щонайцікавіше, одна з цих леді прийняла залицяння іншого джентльмена й навіть встигла заручитись, але, схоже, це не заважає їй мріяти про іншого графа. Адже завжди треба прагнути кращого, — переконана вона. Цікаво, що з цього приводу думає її наречений?

З-за лаштунків вищого світу завжди ваш — Джерард Бернс. Спостерігаємо далі…”

Її очі усе розширювалися й розширювалися, а коли вона опустила газету — сповнились жахом.

— Як? — лишень й змогла спитати.

— Це не я! Не дивись так! — обурливо фиркнула Корнелія. — Через оцю писанину, тепер і я не зможу вільно спілкуватися з графом Албемарлом. Та й узагалі, тепер будь-яку леді, що наважиться опинитися поблизу нього, підозрюватимуть у цьому скандальному парі.

Беатріс впала на каналу з жахом дивлячись на газету. Кузина продовжила ділитись думками:

— Цей Бернс і натяку на наші імена не дав. Але ми  у пастці його слів. Саме нас запідозрять в першу чергу, після того, як вчора він обом нам увагу приділяв. Це погубить нас.

З одного скандалу й одразу в інший. Беатріс заплющила очі й затулила долонями обличчя.

— Як же соромно, — пробурмотіла приглушено.

— Ти хоча б заручена. — Корнелія взялась нервово ходити кімнатою. — І джентльмен не має права без шкоди для власної репутації розірвати заручини.

Беатріс відійняла руки від обличчя.

— Лише джентльмен, який має ту репутацію й дорожить нею. Сумніваюся, що це про Гілфорда.

Її важке зітхання було чутно й з іншого кутка кімнати. Погляд знову вернувся до газети.

— Зачекай…

Вона схилилась над столиком, вишукуючи очима потрібний рядок.

— Завжди треба прагнути кращого, — прочитала вголос. — Це ж мої слова. Я сказала це вчора, ми стояли з тобою під стіною, неподалік від столу з солодощами.

Корнелія спинилась перед канапою.

— Виходить, там нас хтось підслухав, — мовила вражено.

— Інших варіантів немає, — погодилась Беатріс. — Це ж якийсь аристократ, що ховається за псевдонімом. Але я не бачила там жодного джентльмена. Хто ж це може бути?

— Хіба це вже має значення? — Корнелія розвела руками.

— Жодного.

— Отож-бо. Треба придумати, що тепер робити. Бо хто захоче одружитися з тими, чия репутація заплямована такими плітками?

Чергове гірке зітхання Беатріс обірвав стук у двері.

— Леді Беатріс, — почувсь голос камеристки, — до вас відвідувач — граф Гілфорд.