⚜Розділ 3. "Ти тут"

Беатріс сиділа тихо-тихо, дивлячись на стиснуті долоні. Генрі настільки швидко забрав її з саду, що вона досі сповна не осягла усього, що там сталося.

— Я… — слова застрягли в горлі й вона лиш похитала головою.

Її подруга Енн і заодно дружина брата, сиділа поруч. Спочутливий вираз не покидав її обличчя, як і тривога, якою світились очі.

Генрі повів графа Гілфорда у кабінет, якомога далі від ласих до пліток вух та очей. Там, в ці самі хвилини, вирішувалася її доля й ні про що інше Беатріс думати не могла.

— Бет, він… — Енн усе ніяк не наважувалась поставити питання, прикипівши поглядом до подолу її сукні. — Він… 

— Що він? Питай. 

— Граф Гілфорд щось заподіяв тобі?

Беатріс підняла голову, здивована тихим, наче аж відстороненим голосом подруги.

— Що він міг мені заподіяти?

Поведінка як брата, так і Енн не піддавалась розгадці, як і ці їхні дивні питання.

— Що сталося в саду? — посміливішала подруга.

Беатріс зітхнула, повела очима убік, вихопивши поглядом рівнесеньке полум’я товстих свічок на столі. Не хотілось обманювати єдину подругу, але й зізнаватися, що прагнула хитрістю змусити графа Албемарла одружитись з нею, а в підсумку лиш накликала неприємності на усіх, — теж бажання не мала.

— Пам’ятаєш той великий кущ троянд, яким так гордиться садівник?

Енн кивнула.

— Я зачепилася за колючки, коли схилилась до бутонів. Спробувала відчепити муслін, зачепилась рукавом, а тоді ще й зачіску гілка смикнула. Граф Гілфорд проходив повз і шляхетно запропонував допомогу. Ми просто жертви обставин.

Енн видихнула з явним полегшенням. Ще якусь мить мовчала, відтак похитала головою, мовлячи:

— Жахлива ситуація.

— І до всього цього нас застала леді Дорсет — ця пліткарка. Певно, всім на балу тепер відомі подробиці скандалу.

Беатріс зітхнула, кривлячи губи, бо їх з графом Гілфордом насправді навіть би не представили одне одному. Враховуючи скандальну репутацію, його б і не розглядали, як гожу кандидатуру на шлюб з нею. Правду кажучи, її дивувало вже те, що він взагалі на цьому балу опинився. Титул титулом, але Генрі її любить, щоб віддати абикому. Вона розуміла це. Але тепер…

— Генрі! — Вона підскочила на ноги, щойно двері відчинились. — Це ж несерйозно про одруження, правда?

Герцог Чандос причинив за собою двері й зустрівся поглядом з сестрою.

— Вибір в нього невеликий, Беатріс: або до вівтаря з тобою, або на світанку на схили зі мною. 

Енн тихо охнула. Генрі повів до неї очима, підбадьорливо смикнув краєчком вуст, заспокоюючи й знову зосередився на сестрі.

— Певна річ, він обрав тебе. Але вибір за тобою і жоден скандал не спинить мене. Ти маєш це знати. — В його голосі чулось непохитне бажання захистити.

Беатріс розтулила рота від почутого.

Дуель. Ціна її необачної витівки — чиєсь життя. 

— Ні, Генрі… — жалібно прошепотіла Енн.

Він кинув на дружину черговий підбадьорливий погляд.

Беатріс важко сковтнула. Ні, дуелі через неї не буде. Та й чим це допоможе? Її репутацію це вже не врятує, лише дужче роздмухає скандал і жити доведеться з ганьбою.

Тож усе вже вирішено. Вона це заварила, їй і з наслідками розбиратися. Зрештою, мало які там чутки ширяться про цього графа Гілфорда. Може в них й узагалі частки правди немає.

Сприйнявши її мовчання за відповідь, Генрі повернувся до дверей.

— Я вирішу це. 

Енн зблідла, вхопилась за бильце канапи.

— Ні! — Беатріс кинулась за ним. — Викличеш на дуель тільки тому, що він, керуючись шляхетними намірами, допомогти мені вирішив? Але ж так би вчинив кожен джентльмен. І ти в тому числі.

Генрі зупинився за крок від дверей. Повільно повернувся до неї.

— Саме це й спинило мене там. В іншому випадку вибору в нього не було б взагалі.

Беатріс нервово провела долонями спідницею й виструнчилась, усім своїм виглядом показуючи готовність відстоювати власну позицію.

— Жодних дуелей, Генрі. Я згодна стати його дружиною.

Навколо враз запала тиша. 

"Іноді доводиться йти на жертви заради чогось важливого", — подумки нагадала собі. А важливішого й дорожчого за брата у неї нікого не лишилося.

— Буду чесним, — заговорив герцог, не спускаючи з неї очей, — Ентоні Норт не краща партія для доброчесної дівчини. Ти маєш розуміти це.

Беатріс прочистила горло, спробувала надати голосу твердості й упевненості:

— Він граф, тож підходить мені. Чого ще бажати? 

— Чого? Його репутація говорить за нього.

— Але він граф.

— А ти — моя сестра.

“Правдоподібніше Беатріс!” — подумки гримнула сама на себе, стуливши повіки.

— Він молодий і ставний. І… — І насправді — це все, що могла про нього сказати, бо це все, що встигла мимовільно оцінити у світлі садового ліхтаря.

Вона відчайдушно підшукувала ще якісь слова, хаотично бігаючи очима кімнатою. Хоча б одне-два. Але, як на зло, на думку взагалі нічого не спадало.

Існував лиш один дієвий аргумент.