-Куди ти мене везеш?
-Я ж сказав додому .
-Я не хочу бути з тобою .
-Тебе ніхто не питає , -жалісно сказав Том .
-Я сказала , що не хочу , тому дай я вийду, -грубо голосила я .
-Не ускладнюй.
Я зрозуміла , що не варто вести цю беззмістовну розмову . В голові було лиш одне , чому я мушу бути тут , якщо серце воліє про інше. Як мені не вистачає теплого дотику рук Осипа і його усмішки . Я не хочу завдавати суму і горя нікому , але розумію , що зараз так і буде.
-Ну, пташко , ми приїхали .
-Де це ми ?
-Ти ж не думала , що я завезу тебе до нам додому , де тебе всі знайдуть ?
-Для чого тобі це все?
-Хочу бачити , як всі страждають .
-Я не розумію тебе , хіба я завдала тобі болю?
-А як же? Ти ж покинула мене , тепер мені так сумно .
-Ти божевільний .
-Ні , пташко , я просто не можу жити без тебе .
-Не називай мене так.
-Що не подобається?
-Відійди , -спробувала пручатись , але нічого не вийшло .
-Тепер я завжди буду поруч .
Як мені не подобались його слова , бо розуміла , що він божевільний. Скільки марних днів проведених з ним і зіпсованих надій. Сподіваюсь , що я ще маю право на щастя...
-Виходь , ось суди .
-Я не піду з тобою нікуди! -Ствердно мовила я .
-Ага , ще як підеш .
-Ні !!!
-Ну то я тебе понесу, -сказав Том і жваво взяв мене на руки , а я почала бити його усіма силами .
Це ставало дедалі страшніше і ніякого позитиву тут не було. Що мені робити ? У мене навіть нема телефона , та це не головне , що буде зі мною далі?
Мою голову полонили нав'язливі думки , а Том тим часом заніс мене в будинок і я здивувалась:все оздоблене в чорно-білих тонах.
-Ти тут поки житимеш , пташко , подобається?
-Ти знущаєшся?
-Аж ніяк , можеш не кричати і не втікати , моя охорона тебе не випустить .
-Ти мерзотник.
-Бач яка панна. Як тобі не соромно зі мною так чинити?
-Ти божевільний!!!- Скрикнула я і підбігла до Тома , почавши його бити , та марно:тут все вирішила чоловіча сила...
-Я не ображу тебе.
-Ти вже це зробив, -смутно сказала я і сіла на ліжку .
Том замислився і кудись пішов. Гаразд мене немає лише годину, я думаю ще трохи і Осип з Анною почнуть мене шукати ... Нащо їм цей клопіт і ці переживання. За що?
-Це вам, -підійшов до мене якийсь чоловік і тицьнув мені конверт.
-Що це?
-Там все пише , -тихо сказав і пішов геть.
Я відкрила і прочитала ось це:
"Моя пташко , нарешті ми знову разом . Я довго мріяв про життя з тобою саме після того ,як ти все дізналась . Так Осип був хорошим справжнім хлопцем , але я маю право на щастя , тому ти будеш моєю. Я зроблю усе можливе , щоб ти мала все ,що захочеш.
Птахо , я на кухні , зголоднієш , приходь. "
Що це за жахливе зізнання ? Тобто Осип мій хлопець , а цей пройдисвіт просто обманув мене? Чого Осип так довго мовчав , невже у нього немає змоги сказати , він мав скільки часу і митей...
#10181 в Любовні романи
#2462 в Короткий любовний роман
#3968 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 20.03.2021