18

Всю дорогу ми грались з Джейзом і читали питання , які запропонували нам наші колеги . Ми на деякий час зупинились в маленькому кафе і коли я майже зайшла в середину , побачила картину , а в думках майнуло "ТИ моє світло"... 
Я ледь стримала сльози , це ж про мене казав Том , але зараз він байдужий та холодний до мене... 
Отже, ми пообідали , взяли з собою піцу і сік і вирушили далі. 
Нарешті ми в Полтаві . Сонячне місто лагідно привітало нас і подарувало тепло. На вулиці ми побачили жінку , яка провела нас до Степана Панчука. Схоже на те , що це його господиня . Жіночка запропонувала кави і поставила на стіл охайно зроблені канапки . Настав час знайомства. 
-Добридень , пане Степане . 
-Вітаю , Лауро. А  де ваш чоловік ? 
-Нажаль він не зміг ... У нього сьогодні новий проект ...
-Шкода.. 
-Та я не сама , а з моєю колегою та подругою Анною , вона зараз з вашою господинею розмовляє . 
-Це чудово . Що ж почнемо ? 
-Так , звісно. Ще одне , в якому форматі будемо записувати ? Класичне інтерв'ю чи ініціативне ? 
-Певно , обидва. 
-Що ж , готові? 
-Так . 
І тут ми проговорили певне три години без перестанку і вже добряче втомились , але пан Степан продовжував ... 
-Що до молоді , раджу не боятись нових починань і впевнено крокувати до мрії . На все добре , ваш "Веселий Є. "(Псевдонім "Веселий Єнот"). 
Пан Степан розповів про свій творчий шлях , не легкі життєві випробування та свої невдалі кроки , щоб надихнути молодь. 
Я обожнюю таких щирих людей , які не бояться розповідати правду і надихати цим всіх відкритих людей. 
До речі , під час інтерв'ю Степан презентував свою нову книгу "Коли наступить ранок".Надзвичайно цікаві ідеї втілені у цій книзі і я раджу вам її прочитати . Він подарував мені , точніше Томові книгу і сказав , що чекає з ним зустрічі . Чоловік провів екскурсію садом і будинком і пригостив смачним обідом . Ми не бачили потреби залишатись тут на ніч, тому  вирушили на прогулянку вже майже вечірнім містом і одразу поїхали додому . 
Анна трохи втомилась , бо була сьогодні за режисера і сценариста одночасно . Вона мило вмостилась на сидінні обійняла Джойзі і солодко заснула . Я тим часом вирішила , щось спитати в Сергія. 
-Сергію , як ти ставишся до Анни ? 
-Лауро , для чого ті питання? 
-Вона моя найкраща подруга і я мушу хвилюватись за її долю. 
-Ну добре , добре, але обіцяєш нічого їй не казати ? 
-Обіцяю . 
-Так , вона мені подобається . 
Анна відкрила очі  і солодко спитала :
-Справді? 
-Анно , я не .. Я не.. 
-Сергію , ти теж мені подобаєшся ... 
Оце так , я чесно не спеціально це зробила і просто так вийшло , що я звела їх . 
Сором'язливі погляди і прискорене серцебиття ... Ох, які вони хороші разом .. 
Я не стала нічого казати , просто відсіла і почала гратись з песиком , а вони солодко , але зовсім не сміливо почали говорити . 
Ми вже були близько до рідного міста . Був тихий , прохолодний ранок і я почала збирати речі до купи , бо я перша виходжу . Попрощалась з усіма , обійняла Анну і  пішла додому.